Смарагдова книга

На щурячому писку лорда Алкотта зобразився радісний азарт.　

— Дівчисько я беру на себе, — заявив він, сповнений завзяття. — А ви випустіть кишки хлопцеві. Але будьте обережні. Він хитрий і спритний.　

Лорд Аластер скривився і пирхнув.　

— Цю демонську кров вип’є земля, — передчуваючи сутичку, прохрипів Дарт Вейдер. Видно, його репертуар був вельми обмеженим.　

Ґідеон досі зиркав на недосяжні шаблі й уже напружив усе тіло для стрибка, тому я озирнулась навколо в пошуках альтернативних засобів. Не вагаючись, я підхопила один із м’яких стільців і спрямувала його гострі ніжки на Алкотта.　

Моя витівка чомусь здалася йому дуже веселою, він вишкірився ще зловісніше і повільно рушив мені назустріч. Хай там як, та зрозуміло одне: що б він там не думав, а чистота душі в цьому житті була йому вже до одного місця.　

Лорд Аластер теж приступив ближче.　

І тоді все сталося воднораз.　

— Лишайся тут! — крикнув мені Ґідеон, а відтак, перекинувши витончений столик, штовхнув його в бік лорда Аластера і збив того з ніг.　

Одразу ж за тим він ухопив важкий свічник зі стіни й уперіщив ним по голові першого секретаря. Зустріч свічника з головою була доволі гучна, і той гепнувся додолу, наче каменюка. Ґідеон не затримався, щоб перевірити влучність удару. Ще коли свічник був у повітрі, Ґідеон уже відскочив до колекції шабель. Лорд Аластер зробив випад, щоб ухилитися від перекинутого на нього столу. Але замість схопити Ґідеона й не дати йому зірвати шаблю, він опинився коло мене. Усе це сталося миттєво, тож часу в мене було обмаль. Я встигла хіба що підняти стілець із твердим наміром ушкварити лорда Аластера по макітрі. Та зненацька його шпага розітнула повітря.　

Лезо пробило мою сукню й устромилося глибоко під лівим ребром. Я не встигла до пуття збагнути, що трапилося, як лорд Аластер уже витягнув зброю і з переможним криком обернувся до Ґідеона зі шпагою, вимащеною моєю кров’ю.　

Біль охопив мене із запізненням. Як маріонетка, якій перерізали всі ниточки, я впала на коліна й інстинктивно притиснула руку до грудей. Я чула, як Ґідеон вигукував моє ім’я, я бачила, як він зірвав зі стіни одразу дві шаблі та здійняв їх над головою, немов самурай. Тим часом я сповзла на підлогу, моя голова навіть не грюкнула об паркет (перука таки неабияк допомогла).　

Немов під чарами, біль раптом ущух. Якусь мить я лежала і розгублено дивилась у порожнечу, а потім злетіла в повітря, невагома, безтілесна, я піднімалася чимраз вище і вище, аж під самісіньку стелю. Навколо мене танцювали золотаві порошинки у світлі свічок, і мені здавалося, що я одніа з них.　

Ген-ген унизу я бачила саму себе: я лежала з широко розкритими очима, хапаючи ротом повітря. По тканині сукні помалу розповзалася кривава пляма. Моє обличчя враз сполотніло, і невдовзі моя шкіра стала біла-білісінька, як і перука. Ошелешена, я спостерігала за тим, як мої повіки здригнулися, а потім… заплющилися.　

Але та частина мене, яка ширяла в повітрі, могла багато що спостерігати. Наприклад, я бачила, як перший секретар непорушно лежав біля зірваного свічника. З величезної рани на його скроні юшила кров.　

Я бачила, як розлючений Ґідеон кинувся на Аластера. Лорд відступив до дверей і відбивав його удари своєю шпагою, але вже за кілька секунд Ґідеон загнав його в куток кімнати.　

Я бачила, наскільки жорстокий точився двобій, хоча брязкіт зброї і чувся сюди дещо глухувато.　

Лорд прорвався і спробував зайти з лівого боку, але Ґідеон збагнув його наміри і майже тієї ж миті щосили загнав шаблюку в праве плече лордові. Аластер вирячився на свого суперника спочатку недовірливо, а потім обличчя його перекривилося і він здушено скрикнув. Пальці розтулились, і шпага брязнула на підлогу. Ґідеон прибив руку лорда до стіни. Тепер Аластер хоч і був нерухомий, але долав страшний біль і вивергав на свого ворога прокльони.　

Ґідеон відвернувся від нього, й оком не глянувши, і кинувся на підлогу до мене. Тобто до мого тіла, адже я досі ще літала в повітрі.　

— Ґвендолін! О Господи! Ґвен! Будь ласка, ні!..　

Він притиснув кулак до моїх грудей, де шпага залишила в сукні крихітну дірочку.　

— Занадто пізно! — озвався Дарт Вейдер. — Невже ви не бачите, як її полишає життя?　

— Вона помре, інакше й не буде! — гаркнув лорд Аластер зі свого місця на стіні, прагнучи не ворушити своєю прибитою рукою. Кров капала з неї, утворивши маленьку калюжку коло його ніг. — Я проколов серце цього демона.　

— Замкни писок, — крикнув йому Ґідеон, приклавши обидві руки на мою рану й натиснувши на неї всім тілом. — Я не дам їй спливти кров’ю. Якщо ми вчасно… — він розгублено схлипнув. — Ти не повинна померти, чуєш мене, Ґвен?　

Мої груди здіймалися й опускались, а вся шкіра вкрилася дрібними крапельками поту. Проте не виключено, що лорд Аластер і Дарт Вейдер мали рацію. Зрештою, я й так уже літала в повітрі крихітною блискучою порошиною, а моє обличчя там унизу було біле як крейда. Навіть губи тепер посіріли.　

По щоках Ґідеона ринули сльози. Він досі щосили притискав руки до моєї рани.　

— Залишся зі мною, Ґвен, зі мною, залишся зі мною… — шепотів він.