Смарагдова книга

— О, і якщо ви вже зібралися по квіти, містере Бернард, то, прошу, привезіть кілька лілій. Їх можна буде посадити на мою могилку — після того, як я піду до школи хвора, — похмуро сказала я, але мама була вже біля дверей.　

— Нумо, не журися, — спробував утішити мене Ксемеріус. — Шарлотта ніяк не зможе непомітно прокрастися у твою кімнату, якщо цей рудий проноза майже цілий день сидітиме вдома, та якщо і зможе, то нізащо не здогадається відсунути задню стінку твоєї шафи і навпочіпки порпатися в якомусь шматті. І на що вона точно не зважиться, так це на порпання в нутрощах у справжнісінького крокодила. Ти, мабуть, зараз радієш, що вчора вночі я таки переконав тебе розпороти цю тварюку?　

Я кивнула, хоча від згадки про темні кутки та рясне павутиння подумки здригнулася. Звичайно, мої побоювання не могли зникнути так швидко. Якщо Шарлотта здогадується або, можливо, навіть знає напевно, що саме шукає, так просто вона не опустить рук. Я ж з’явлюся вдома ще пізніше, ніж зазвичай, якщо не вдасться перенести цей бал. А може, я повернуся занадто пізно.　

Цікаво, що трапиться, якщо Вартові довідаються, що викрадений хронограф зберігається в нашій домівці? Хронограф, у якому для завершення Кола Дванадцяти бракує лише крові Ґідеона. Моє тіло мов снігом обсипало. Можливо, вони не стримуватимуться, якщо дізнаються, наскільки близько підібралися　до виконання своєї місії. А я… хто я така, щоб приховувати від них те, що, може, принесе зцілення від усіх хвороб людства?　

— Хай там як, а бідолаха, либонь, і справді захворіла, — промовив Ксемеріус.　

— Ага, а Земля — пласка, — голосно бовкнула я. Усі здивовано зиркнули на мене.　

— Ні, Ґвен, Земля — кругла, — приязно виправила мене Кароліна. — Я теж спочатку не могла в це повірити. А ще вона, здається, надто стрімко рухається в космосі.　

Вона відламала хлібця і піднесла шматочок до рожевого поросячого писка.　

— Насправді все саме так, а не інакше. Правда, Маргрет? Бажаєш іще шматочок канапки з ковбасою?　

Нік тихенько захихикав, а леді Аріста при цьому презирливо скривилася:　

— Ми ж установили чітке правило: не брати з собою за стіл ані ляльок, ані плюшевих звіряток, друзів, вигаданих, справжніх — не має значення.　

— Марґрет дуже добре вихована, — мовила Кароліна, обережно сховавши свинку собі під стілець.　

Тітка Ґленда несхвально чхнула. Здається, тепер у неї виникла алергія ще й на м’які іграшки.　

Попри те що Ксемеріус пообіцяв мені стояти за хронограф до останнього подиху (хоча я щиро посміялася, нехай і подумки) і повідомити мені, якщо Шарлотта спробує пролізти в мою кімнату, я все одно думала, що може статися, якщо другий хронограф потрапить до рук Вартових.　

Сумні думки не вирішать проблеми, тож мені треба було пережити цей день і сподіватися на краще. Перший крок: я вийшла з автобуса на одну зупинку раніше і подалася в «Старбакс», щоб бодай якось подолати цю втому.　

— Зробіть мені каву з карамеллю, міцну, як три еспресо, — попросила я хлопчика біля прилавка, а той з усмішкою відповів:　

— Тільки якщо ти залишиш мені за це свій номер мобільного!　

Я ще раз подивилася на нього, цього разу уважніше, і задоволено посміхнулася у відповідь. Хлопець мав темне волосся, а чубчик майже затуляв очі — він чимось нагадував героя (французьких фільмів. Звичайно, парубок виявився не таким красенем, як Ґідеон, з яким я одразу його порівняла.　

— У неї вже є хлопець, — промовив хтось за моєю спиною. Це був Рафаель. Я, насупившись, обернулася, а він підморгнув мені, його зелені очі при цьому лукаво блиснули. — Та й взагалі вона для тебе занадто маленька, хіба не бачиш, що на ній шкільна форма? Будь ласка, один лате і чорничний кекс.　

Я обурено пирхнула і, винувато посміхнувшись, забрала в продавця свій оригінальний напій.　

— Хлопця в мене зараз немає, та натомість з’явилася велика проблема… гм… з часом. Попроси мене про це ще раз, роки через два?　

— Гаразд, — буркнув хлопець.　

— Та нічого він не зробить! — заявив Рафаель. — Готовий закластися, він у кожної симпатичної дівчини просить номер телефону!　

Я розвернулась і пішла до школи. Але Рафаель наздогнав мене на вулиці.　

— Агов, стривай! Вибач, що завадив тобі з ним пофліртунати, — він підозріло зазирнув у своє пластикове горнятко з кавою. — Цей тип напевно туди плюнув, точно кажу.　

Я зробила великий ковток, та миттю обпекла губи, язик і піднебіння. І зараз же замислилася над тим (коли отямилася), як би добре було, якби каву вводили в організм внутрішньовенно, як ліки. Це було б найкращим порятунком.　

— Я учора ходив у кіно з цією Селією, — почав розмову Рафаель. — Кадра хоч куди. Вона така гарна й весела, скажи?　　

— Що? — я скорчила гримасу, а на моєму носі повис шматочок молочної пінки (видно, спілкування з Ксемеріусом давалося взнаки!).　

— Нам було чудово разом, — правив далі він. — Тільки не кажи Леслі, бо вона може приревнувати.　

Я мимоволі засміялася. Це ж треба — він збирався мною маніпулювати.　

— Ну добре. Мовчатиму як риба.　

— Гадаєш, вона і справді може приревнувати? — швидко запитав Рафаель.　

— Звісно! Вона страшенно ревнуватиме. І це при тому, що в нашому класі взагалі немає ніякої Селії.