Читаем Смарагдова книга полностью

Як швидко усе змінюється! Якихось кілька днів тому я скаржилася на Вартових, які огортають таємницею будь-яку дрібницю. І ось уже я засновую таємне товариство. На додачу ще й треба зав’язати всім очі на виході з моєї кімнати. 

— Щось мені підказує, що ти знаєш вміст скрині, — прокаркав Ксемеріус, вкотре спробувавши просунути голову в скриню, але знову з кректанням злетів. 

— Звісно, ми мовчатимемо, — образився Нік, як і Леслі з тіткою Медді. Навіть містер Бернард скинув брову, хоча при цьому на його обличчі жоден м’яз не затремтів. 

— Присягніться… — зажадала я, а щоб наголосити на серйозності ситуації, докинула: —…власним життям! 

Але тільки тітка Медді, підскочивши, палко притулила руку до серця. Решта й далі позирали на мене скептично.

— А можна не життям, а чимось іншим? — пробурчала Леслі. — Лівої руки, як на мене, досить. 

Я похитала головою. 

— Присягніться! 

— Життям присягаюсь! — охоче скрикнула тітка Медді. 

— Присягаюсь, — без ентузіазму промимрили інші. У Ніка вирвався нервовий смішок, бо тітка Медді, щоб підкреслити урочистість, завела мелодію національного гімну. 

Містер Бернард глянув запитально, і я кивнула у відповідь, а відтак, легенько клацнувши, віко відхилилось. 

Пальці містера Бернарда дбайливо знімали шари оксамиту. Аж ось нарешті ми побачили загорнуту річ і вражено зойкнули. Тільки Ксемеріус закричав: 

— Оце так мудрагелик! 

— Невже це те, що я думаю? — пролунав серед могильної тиші голос тітки Медді, яка вп’ялася очима у предмет. 

— Так… — Я втомлено прибрала волосся з обличчя. — Це хронограф. 

Нік і тітка Медді розчаровано зітхнули, містер Бернард не випустив і пари з уст, а Леслі прикипіла до місця. Тим часом двічі телефонувала її мама, щоб дізнатися: 

чи не напали, бува, на неї дорогою, чи не лежить вона розчленована десь у Гайд-парку. 

Отож Леслі мусила вертатися додому. 

Але не раніше, ніж я заприсяглася виконувати наш Грандіозний План. 

— Присягнись життям! — вимагала вона, і я мусила дати обіцянку. Втім, на відміну від тітки Медді, я не затягнула національного гімну. 

У моїй кімнаті врешті-решт запанувала тиша. За кілька годин її порушила мама, зазирнувши до мене, а відтак і наш величезний будинок поринув у тишу. 

Я опиралася бажанню одразу ж випробувати хронограф.

Лукасові буде однаковісінько, чи стрибну я, як ми домовилися, у 1956 рік сьогодні чи завтра, чи взагалі за місяць. А от для мене інакше: ніч у тиші та спокої — саме те після карколомних пригод. 

Та, з іншого боку, завтра відбудеться бал, де я знову зустрінуся з графом Сен-Жерменом, а я так нічого і не дізналася про його задуми. 

Загорнувши хронограф у свій халат, я крадькома спустилася на перший поверх. 

— Навіщо ти бігаєш з ним по будинку? — спитав Ксемеріус. — Можеш просто стрибнути з власної кімнати. 

— Невідь-хто хропів у цій кімнаті в 1956 році! Я не хочу пхатися через увесь будинок, трусячись, що мене спіймають, як грабіжника… Ні, я стрибну в потаємному переході, де немає допитливих очей. Лукас чекатиме мене перед портретом нрапрапрапрадіда Г’ю. 

— Щоразу кількість пра-пра-приростків інша, — зауважив Ксемеріус. — Пропоную просто називати його «наш опецькуватий предок». 

Я пустила його слова повз вуха, аби безшумно перестрибнути через скрипучі сходи. За кілька хвилин я вже нечутно відкрила хід за картиною. Увечері містер Бернард змастив старий механізм. Крім того, він припасував на двері, що вели у ванну і на сходи, засув. Спершу я мала сумніви щодо цього. Бо якщо я буду змушена повертатися через будинок, то власноруч закрию собі доступ до хронографа. 

— Ну, тримай за мене кулаки, щоб усе спрацювало як слід, — попросила я Ксемеріуса й опустилася навколішки. Я просунула вказівний палець в отвір під рубіном і міцно притиснула його до голки (ні, звикнути до цього неможливо, щоразу я мало не зомлівала від болю). 

— Тримав би я кулаки, якби вони в мене були, — огризнувся Ксемеріус і зник, а разом з ним і хронограф. 

Я набрала у груди повітря, такого затхлого, що зовсім не допомагало від запаморочення. Похитуючись, я випросталася, стиснула ліхтарик Ніка й відчинила двері на сходи. Двері-картина, відсовуючись, вищали та рипіли, як у класичному фільмі жахів. 

— Ну нарешті, — прошепотів Лукас, що зустрічав мене з іншого боку картини, присвічуючи кишеньковим ліхтариком. — Мені навіть спало на думку, що це якась мара, рівно опівночі… 

— У піжамі з кроликом Пітером? 

— Ну, я хильнув чарчину… після минулого разу… яке щастя, що в скрині справді хронограф. 

— І справний хронограф. Я маю годину, як домовлялися. 

— Ходімо мерщій, поки він затих і не підняв на ноги увесь будинок. 

— Хто? — занепокоїлась я. 

— Таж маленький Гаррі! У нього ріжуться зубки, і він репетує, мов на пожежу. 

— Дядько Гаррі? 

— Якщо він викричиться, каже Аріста, то не виросте вайлом. Але, на Бога, хто може таке витримати! Іноді я тайкома пробираюсь до нього та наспівую про лисицю, яка вкрала каченя[13], тоді він замовкає. 

Перейти на страницу:

Похожие книги

Аквамарин
Аквамарин

Это всё-таки случилось: Саха упала в бассейн – впервые в жизни погрузившись в воду с головой! Она, наверное, единственная в городе, кто не умеет плавать. 15-летняя Саха провела под водой четверть часа, но не утонула. Быть может, ей стоит поблагодарить ненавистную Карилью Тоути, которая толкнула ее в бассейн? Ведь иначе героиня не познакомилась бы с Пигритом и не узнала бы, что может дышать под водой.Герои книги Андреаса Эшбаха живут в Австралии 2151 года. Но в прибрежном городе Сихэвене под строжайшим запретом многие достижения XXII века. В первую очередь – меняющие облик человека гаджеты и генетические манипуляции. Здесь люди всё еще помнят печальную судьбу вундеркинда с шестью пальцами на каждой руке, который не выдержал давления собственных родителей. Именно здесь, в Сихэвэне, свято чтут право человека на собственную, «естественную» жизнь. Открывшаяся же тайна превращает девушку в изгоя, ей грозит депортация. И лишь немногие понимают, что Саха может стать посредником между мирами.Андреас Эшбах (родился в 1959 году) – популярный немецкий писатель-фантаст, известный своим вниманием к экологической тематике; четырехкратный обладатель Немецкой научно-фантастической премии имени Курда Лассвица. Его романы несколько раз были экранизированы в Германии и переведены на десятки языков. А серия «Антиподы», которая открывается книгой «Аквамарин», стала одной из самых обсуждаемых на родине автора. Дело не только в социально-политическом посыле, заложенном в тексте, но и в детально проработанном мире далекого будущего: его устройство само по себе – повод для размышления и обсуждения.

Андреас Эшбах , Наталия Александровна Матвеева , Наталья Александровна Матвеева , Оксана Головина , Татьяна Михайловна Батурина

Зарубежная литература для детей / Остросюжетные любовные романы / Современные любовные романы / Самиздат, сетевая литература / Детская фантастика
Академик Вокс
Академик Вокс

Страшная засуха и каменная болезнь иссушили земли Края, превратили Каменные Сады в пустошь, погубили все летучие корабли. Нижним Городом правят молотоголовые гоблины — Стражи Ночи, а библиотечные ученые вынуждены скрываться в подземном Тайнограде. Жители Санктафракса предчувствуют приближение катастрофы, одного Верховного Академика Вокса это не пугает. Всеми забытый правитель строит хитроумные злокозненные планы на будущее, и важная роль в них отводится Плуту Кородеру, Библиотечному Рыцарю. Плут все бы отдал за то, чтобы воздушные корабли снова бороздили небо Края, а пока ему предстоит выдержать немало испытаний, опасных и неожиданных: рабство у Гестеры Кривошип, отвратительная роль предателя, решающую схватку с беспощадными шрайками в туннелях Тайнограда...

Крис Риддел , Пол Стюарт

Зарубежная литература для детей / Детская фантастика / Книги Для Детей