Смарагдова книга

Ми одночасно здригнулись і витріщилися на нього. Він непомітно зайшов до квартири і стояв, притулившись до одвірка та склавши навхрест на грудях руки. На ньому досі був костюм XVIII століття, і, як завжди, моє серце завмерло.　

— Як там Шарлотта? — запитала я, сподіваючись, що це прозвучить нейтрально, як я і прагнула.　

Ґідеон утомлено знизав плечима.　

— Думаю, завтра їй доведеться наковтатись аспірину. — Він підійшов ближче. — Що це ви тут робите?　

— Плануємо, — Леслі від напруження висунула кінчик язика, олівець далі забігав по папері.　

— Ми також не повинні забувати про магію Крука, — сказала вона швидше собі самій, аніж нам.　

— Ґідеоне, а ти як думаєш, хто цей таємний помічник графа серед Вартових? — Рафаель збуджено здригнувся. — Я підозрюю дядька Фалька. З самого дитинства він здавався мені неприємним типом.　

— Ет, дурниці, — Ґідеон підійшов до мене й поцілував моє волосся, потім упав у пошарпане шкіряне крісло і прибрав пасмо з обличчя. — Не можу забути слова Люсі про те, що графове безсмертя закінчиться з народженням Ґвен.　

Леслі відірвалася від записів і кивнула.　

— А згасне раптом весь зірок тузінь, Розтане юність і візьметься дуба тлінь…

— І я вкотре роздратовано здригнулася від цих рядків. — І поповзе його нутром черва — Так вступить доля людства у свої права!　

— Ти що, зазубрила їх усі напам’ять? — запитав Рафаель.　

— Не всі. Але деякі з цих віршів вельми інтригують, — відповіла Леслі, трохи зніяковівши. Потім обернулася до Ґідеона. — Я б пояснила це ось як: граф ковтає цей порошок у минулому і стає безсмертним. Та тільки доти, поки не зійде дванадцята зірка, тобто поки на світ не з’явиться Ґвендолін. З її народженням безсмертя графа добігає кінця. Тлінний дуб — це граф, що знову став смертним. Ну, якщо він не вб’є Ґвендолін, щоб зупинити цей процес. Але спочатку вона має допомогти йому добути цей еліксир. Проте якщо він не добуде еліксиру ніколи, то й не стане безсмертним. Я зрозуміло пояснюю?　

— Так, цілком, — сказала я і подумала про Пола та його порівняння з рейками метро в наших головах.　

Ґідеон помалу похитав головою.　

— А якщо ми всі помиляємося? — розтягуючи слова, запитав він. — Що, коли порошок уже давно у графа?　

Я мало не скрикнула: «Що?», але вчасно стрималася.　

— Цього не може бути, бо Коло крові в першому хронографі ще не замкнене, а другий хронограф захований у надійному місці, — нетерпляче сказала Леслі.　

— Так, — повільно кивнув Ґідеон. — Це зараз, прямо в цей момент. Але хтозна, чи так воно буде завжди. — Він зітхнув, піймавши наші безтямні погляди. — Тільки подумайте: цілком можливо, що граф у своєму вісімнадцятому столітті якимось чином таки дістав еліксир, хильнув його і став безсмертним.　

Ми втрьох вирячились на Ґідеона. З якоїсь незбагненної причини моя шкіра почала вкриватися сиротами.　

— Це означає, що граф може бути зараз живий-живісінь-кий, — правив далі Ґідеон, дивлячись мені прямо у вічі. — Що він ошивається десь тут і чекає, коли ми принесемо йому у вісімнадцяте століття той еліксир. І тоді йому випаде нагода тебе вбити.　

Тиша стояла кілька секунд. Потім озвалася Леслі:　

— Не буду прикидатися, що я зрозуміла тебе цілком, але навіть якщо ви надумаєте змінити свою думку і справді віддати графу цей еліксир… у нього все одно виникає крихітна проблемка. — Тут Леслі задоволено засміялася: — Він не може вбити Ґвен.　

Рафаель розкрутив кольоровий олівець, і той докотився до іншого кінця столу.　

— А для чого вам змінювати думку, якщо ви знаєте справжні наміри графа?　

Ґідеон зреагував не одразу, його обличчя не виказувало якихось емоцій, та нарешті він промовив:　

— Бо на нас могли тиснути.　

Я прокинулася, відчувши на обличчі щось вогке та холодне, а потім озвався Ксемеріус:　

— Будильник за десять хвилин продзвенить!　

Я натягнула ковдру аж на голову.　

— От і зрозумій тебе! Ти ж учора сама скаржилася, що я не розбудив тебе, — Ксемеріус явно образився.　

— Учора я не накручувала будильника. А сьогодні ще збіса рано, — пробурмотіла я.　

— Ти мусиш іти на жертви, якщо хочеш врятувати світ від безсмертного маніяка, — мовив Ксемеріус. Я чула, як він задзвенів, мов будильник, і пролетів колом під стелею. — Крім того, сьогодні після обіду в тебе з ним зустріч, якщо ти раптом забула. Ану, вставай з постелі!　

Я вдала з себе трупа, що було неважко, бо саме так я майже й почувалася, дарма що була нібито безсмертною. Але Ксемеріуса мої хитрощі не надто вразили. Він перелітав від одного краю мого ліжка до іншого і вигукував усілякі фразочки:　

— Хто рано підводиться, за тим і діло водиться! Рання пташка вловить комашку!

— Зараз тебе ця пташка вкусить! — огризнулась я, але Ксемеріус вже домігся свого. Я роздратовано скотилася з ліжка і в результаті рівно о 7:00 вже стояла на станції метро біля Темпла.　

Ну, насправді була сьома шістнадцять, але годинник на моєму телефоні ішов трохи вперед.