Читаем Скрут полностью

Однак нічна сорочка, виготовлена знову ж таки відповідно до традицій, вразила дівчину куди більше. Візерунок на ній точно повторював малюнок-оберіг на весільній сукні; легка напівпрозора тканина розходилася ніби двома крильми, застібаючись лише на шиї. Їй не дозволили міряти сорочку — за обрядом, це вбрання надягається раз у житті, першої шлюбної ночі. Пропускаючи крізь пальці ковзку, лискучу тканину, вона силкувалася уявити, який вигляд це матиме на ній — плащ-накидка на голе тіло з однією-єдиною застібкою біля горла…

Неквапно, ґрунтовно збивалися столи. На кухні й на подвір’ї клопоталися півтора десятка куховарок; гості почали з’їжджатися загодя, і з безлічі незнайомих облич дівчина впізнала тільки Гууна — зовсім уже старезного, майже сліпого. Дівчина привітала всіх з однаковою привітністю та з бездоганним знанням етикету, а старому раптом зраділа, як рідному — однак для нього вона була просто гарною незнайомою дівицею, він давно забув сонну дитину, яку ніс колись, після давнього Заячого Весілля, на руках святковою зимовою вулицею…

У ніч перед єднанням вона не спала й хвилини. Боялася страшних снів, поновлювала в пам’яті напівстертий образ матері, згадувала рідну домівку й перші дні під дахом у майбутнього чоловіка — але про самого Аальмара думати остерігалася. Начебто думки про нього були заборонними, начебто ожили й владно зажадали поваги традиції і її власного роду: до весілля наречений не може торкатися до нареченої. До весілля наречений не може говорити з нареченою; якщо вони й були раніше знайомі, то перед весіллям про це варто забути…

Вона здивувалася: звідки в ній це знання? Чи в ранньому дитинстві вона несвідомо запам’ятала чиїсь слова? Чи ці слова промовляє голос крові, котрий, кажуть, прокидається в людині в найбільш напружені, найголовніші хвилини її життя?

На короткий час їй вдалося відволікти себе міркуваннями про щось відсторонене й приємне — пригадувався вчитель, неслухняне перу чорнило, її перша дитяча книжка, у якій тварини говорили, а люди поводились, як дурники. Вона безглуздо посміхнулася, дивлячись на вогник каганця; раптове усвідомлення, що назавтра має бути весілля, змусило її вкритися холодним потом.

Чому вона не вміє зрадіти? Чому поряд із нею немає матері, якій вона може чесно все розповісти й вислухати у відповідь розраду: так буває з кожною нареченою… Згадай, як ридала Ліль…

Але Ліль же йшла за незнайомця! За чужу людину з далекої країни, і залишала при цьому все, що знала й любила раніше; сльози Ліль зрозумілі й природні — але вона ж бо, дівчина, знає і любить Аальмара! І багато разів уявляла собі, як стане його нареченою, і заради цього жила під його дахом шість років… Звідки цей страх? Звідки занепокоєння, кепські сни? І сором, і відразу — усвідомлення своєї провини, бо за всіма людськими законами вона повинна бути щасливою самим лишень передчуттям…

У сірому світлі ранку до кімнати навшпиньки ввійшла Велика Фа. Дівчина, яка лежала із заплющеними очима, але без сну, здригнулася під своєю важкою ковдрою.

Фа зупинилася посеред кімнати, начебто не зважуючись наблизитися до ліжка. Від її натужного дихання здригалося полум’я вже не потрібної свічки, яку баба чи то забула, чи не хотіла задмухати. Дівчина лежала, не зважуючись поворухнутися й виказати себе.

— Віддаю тебе, — сказала Фа ледь чутно. І додала ще щось таким тихим шепотом, що дівчина й слова не змогла розібрати, а чула тільки власний пульс, який відлунював у вухах.

— Віддаю тебе… нехай любить… станеш… зрозумієш. Легких пологів… Трави під ноги… Зрозумієш. Зберігай тебе…

Дівчині здалося, що голос у баби незвично змінився. Що це інший, незнайомий голос, котрий ніяк не може належати Великій Фа; баба додала ще кілька невиразних слів і вийшла, причинила двері.

Наречена з головою пірнула під ковдру й тихо, без сліз, заплакала.

* * *

— …Тихше.

Він і так стримувався з останніх сил. Ногу пекло, ніби вогнем.

— Якщо зілля не проникне в рану, ти можеш позбутись і ноги, й життя.

Її голос здавався сухим, як шелест паперу. Вона знову схилилася над його раною — і він вчепився обома руками в суху траву. Жовті кола, червоні тіні… Дика думка, але їй, здається, подобається мучити його. Вона нібито мститься за щось.

— Все, — вона підняла голову. — Тепер перев’язка.

— Тіар…

— Що?

— Ти знаєш, де зірка Хота?

Осторонь від багаття блукав, світив білим боком, коник. Гілки затишно потріскували, запрошуючи розслабитися й довго мовчати, дивлячись у вогонь.

— Зірка Хота? Її не видно о цій порі року.

Він відчув, як по спині повзе тоскний холодок.

— Ні, видно… Над самим обрієм. Подивися.

Щось у його голосі змусило її уважно заглянути йому в очі.

— Подивися, Тіар. Будь ласка…

Вона підвелась. Якийсь час вдивлялася в темряву; здивовано кивнула:

— Так… Над самим обрієм.

І мовчки взялася до перев’язки. Відблиски вогню, домашні й затишні, не пом’якшували її обличчя; не господиня перед вогнищем, а незворушна мідна маска. Гарна й очужіла; тепер, коли біль трохи відступив, Ігар помітив нарешті суху складку в неї між брів.

— Тіар…

Перейти на страницу:

Похожие книги

Неудержимый. Книга I
Неудержимый. Книга I

Несколько часов назад я был одним из лучших убийц на планете. Мой рейтинг среди коллег был на недосягаемом для простых смертных уровне, а силы практически безграничны. Мировая элита стояла в очереди за моими услугами и замирала в страхе, когда я выбирал чужой заказ. Они правильно делали, ведь в этом заказе мог оказаться любой из них.Чёрт! Поверить не могу, что я так нелепо сдох! Что же случилось? В моей памяти не нашлось ничего, что бы могло объяснить мою смерть. Благо судьба подарила мне второй шанс в теле юного барона. Я должен восстановить свою силу и вернуться назад! Вот только есть одна небольшая проблемка… как это сделать? Если я самый слабый ученик в интернате для одарённых детей?Примечания автора:Друзья, ваши лайки и комментарии придают мне заряд бодрости на весь день. Спасибо!ОСТОРОЖНО! В КНИГЕ ПРИСУТСТВУЮТ АРТЫ!ВТОРАЯ КНИГА ЗДЕСЬ — https://author.today/reader/279048

Андрей Боярский

Попаданцы / Фэнтези / Бояръ-Аниме