Скрут

Тобто не цілком перевершив. Якби Ігар не ухилився, іржаві зуби обламаних вил проткнули б йому ногу разом із кісткою, а так мети досяг тільки крайній зуб, який уп’явся в м’язи Ігарової гомілки.

Світ почорнів.

Крик розпирав ізсередини, ліз із вух, погрожував порвати щоки; Ігар мовчав, і перед очима в нього пливли червоні плями.

— Нема нікого! — вигукнув чоловік у шоломі. — Самі вилазьте й шукайте… Тільки йому того й треба, поки шукатимете, він і зовсім вшиється…

До Ігара його слова долинали, ніби крізь вату. Сходи рипіли під власником шолома, який спускався на подвір’я. Ігарова холоша зробилася мокрою і липкою; на щастя, коли перший поштовх болю відступив, виявилося, що він, як і раніше, може рухатися й міркувати.

— Дурень! — гаркнули внизу. — Лайно в тебе в голові, на вилах же кров!!!

Ігарові примарилося, що він чує здавлений зойк Тіар.

У отворі з’явилося до болю знайоме обличчя — в береті, ретельно натягнутому на вухо. На те місце, де вуху належить бути…

Ігар приготувався заздалегідь, тому штурхнув у це обличчя здоровою ногою. Вдало штурхнув, зганяючи весь біль і весь жах; штурхнув, до того ж, і грамотно, вклав у той удар вагу всього тіла, кинувся в пику білявому, як величезний злісний маятник.

Отець Розбивач був би задоволений.

На подвір’ї зчинилося щось неймовірне. Білявий без тями лежав, ніби мішок біля підніжжя драбини; Ігарові очі, які звикли до півмороку, мимоволі приплющилися. Там, біля воріт Гнізда, було семеро, тут набагато більше, але нема коли рахувати…

Здоровенний камінь слугував за гніт для сіна. Хтось неабияк попрацював свого часу, аби витягти його сюди по драбині; тепер камінь здійснив зворотний шлях, причому значно швидше й легше. Два зойки злилися в один; двоє стражників, які вже дерлися нагору, приєдналися до проводиря.

Ігар гарячково озирнувся в пошуках Тіар. Вона стояла біля порога, притримуючи за руку заплакану бабусю; Ігарові здалося, що він зустрівся з Тіар очима. На мить…

Горло, про яке він зовсім забув, нагадало про себе різючим болем. Гарний боєць — із чорною жалобною смугою впоперек шиї…

Про що він думає?!

Він рвонув на себе драбину. Пожбурив униз діряве цебро, що трапилося під руку, — воно не повторило успіху каменя, зате здорово налякало нападників. Ігар судомно зціпив зуби, щосили відштовхнувся ногами, вхопився за драбину, як за тичку.

Вона, звичайно, зламалась — але не відразу; замість того, щоб красиво перелетіти на спину заздалегідь приміченого коня, Ігар зірвався в пилюгу й закричав від болю в пораненій нозі. Хтось стрибнув йому на плечі — Ігар вивернувся, ніби в’юн, ударив нападника ліктем у зуби. Допомога зненацька прийшла від переляканого коня; хтось сахнувся від копит, які здійнялися в повітря, Ігар же вислизнув, проскочив під круглим сірим черевом і за мить наліг животом на добротне шкіряне сідло. Його схопили за ноги; кінь дико заіржав, Ігар зрозумів, що не втече.

— Не бийте! Не бийте його! — це Тіар.

Темрява. Кожен удар, ніби кривавий спалах; схилене обличчя, роз’юшене, з вибитими передніми зубами. Уже без берета — на місці вуха акуратний рубець:

— Не бийте його… Збережіть мені його цілим. Збережіть до часу… Нехай міцненький буде…

Ігар з тугою розгледів плівку хтивості, під якою смикалися світлі очі:

— Щеня… Нарешті. Небо почуло мої молитви…

Білявий раптом підняв очі, й Ігар зрозумів, що він щиро, палко молиться. Дякує своєму доброму духові за благу справу.

— …Ім’ям провінції Ррок!

Якщо на небі дійсно живе добрий дух із густою бородою та блакитними очима, то цей густий бас, поза сумнівом, належить йому. Тільки до чого тут провінція Ррок?

Перелякані хазяї тиснулися до ґанку; на їхнє скромне подвір’я вдирався ще один загін — численніший за попередній. Вершники, які залишилися на вулиці, зазирали через паркан, як ляльки за ширму.

Ігар із натугою перевернувся на живіт і підняв важку голову; його відразу вперіщили по потилиці ратищем списа, і він на кілька хвилин знепритомнів, а коли отямився, став свідком бридких сварок посеред подвір’я.

— …правителеві округи! — кричав ватажок новоприбулих, літній стражник із залізним значком на рукаві. — Оскільки в окрузі Требура злочинців ловлять люди володаря Корбора, а не якісь підозрілі найманці! Тут правосуддя, а не самосуд, лиходій належить владі разом із винагородою, котру призначено за його голову! А самозванців, які порядкують на чужій землі…

Корбор… Звідкись із Ігарової пам’яті зринуло хиже обличчя вродливої жінки. Корова в розарії… Ясновельможна. Цікаво, заморила вона нещасну дружину володаря? Чи все-таки ні?

Тим часом закривавлений білявець притискав хусточку до розбитого обличчя:

— Мені начхати на розумників, які прибігли на готове! Якби ви притягли його на аркані два дні тому — я доплатив би вам із власної кишені! А тепер хлопчисько мій і до одного місця мені ваш володар! Я взяв його, а не… правосуддя!

Новоприбулі стражники стали пліч-о-пліч. Під їхніми поглядами люди білявого теж збилися в купу; протистояння не обіцяло нічого доброго. Із-за спин і списів Ігар не міг розгледіти Тіар.