Скрут

Гості заговорили весело — й усі разом; той, що сидів у центрі, підвівся та здався через це ще об’ємнішим, кремезнішим, важчим. Із посмішкою зробив крок назустріч Ліль; дівчинка бачила, як та здригнулась і сахнулася. Наречений щось говорив, неголосно та заспокійливо; здається, щось про далеку дорогу і квітучий край, куди він має намір повезти свою юну наречену. Ліль силкувалася приховати сльози.

По тому гул голосів сягнув апогею; здається, Велика Фа запрошувала гостей залишитися на ніч, а вони відмовлялися під тим приводом, що пан їхній — він же і наречений прекрасної Ліль — залишив удома тяжко хворого батька та не бажає зволікати з поверненням. Дівчинку вразив такий поспіх; на подвір’ї вже, виявляється, спорядили й воза із величезною скринею посагу — дівчинка Ліль вишивала та плела мереживо, мало замислюючись про сенс власної клопітної праці. Й ось…

Наречений розчинив перед Ліль дверцята екіпажа; мати накинула їй на плечі теплий плащ, і цієї миті нещасна наречена не витримала.

— Мамо-о!

Ліль гепнулася навколішки посеред подвір’я, цілуючи пелену матері:

— Не віддавай… Не віддавай… Про…

Вікі відвернувся. Навіть незворушний Яр зітхнув і потупився; мати Ліль, витираючи сльози, заспокоювала її, мовляв, усе буде добре й усі наречені плачуть, вона, її мати, теж отак ридала, а тепер щаслива в шлюбі й діток виростила… Наречений тактовно тримався осторонь. Сльози нареченої нітрохи його не скривдили.

Коли Ліль помістили-таки до весільного екіпажа, коли мати її, стримуючи ридання, вийшла на шлях, коли зачинилися важкі стулки воріт — отоді дівчинка, зі стиснутими щільно губами, непомітно зникла в своїй кімнаті, де вляглася на ліжко в одязі, як була.

Небо надзвичайно милостиве до неї. Її чоловіком стане не чужий дядько з далекого краю, а рідний, коханий, найкращий у світі Аальмар.

* * *

Місто Ремет здалося Ігарові неймовірно строкатим — облізлі стіни кособоких будиночків сусідили тут із мармуровими палацами, де на парадних сходах вищирялися теж мармурові крокодили. Витончені флюгери відбивали сонце — а поряд розвівалися вивішені для просушування чиїсь нечисті, драні підштаники.

Люд теж здавався суцільно строкатим, — або обшарпані жебраки, або причепурені гордії; звичайними, як скрізь, тут були тільки стражники…

І їх виявилося незвично багато. Чи Ігарові ввижалося?

Величезна діжка посеред майдану була щільно обклеєна жовтими аркушиками — «Розшукується для справедливого покарання…». Чи то від утоми, чи з розпачу, а, можливо, й глузуючи з долі, Ігар прилаштувався відпочивати неподалік — на кам’яному бортику громадського джерела.

Якийсь умілець облаштував джерельце митецьки, з вигадкою: вода струмувала з пащеки дивного рогатого звіра, схожого одночасно на змію і собаку. Навіть круглий бортик укритий був глиняною лускою — Ігар бездумно дивився, як наповнюються з джерела цебра і глеки, та слухав балаканину двох доглянутих хлопчиськ — розбираючи по складах грізні написи та розглядаючи жирні цифри, обоє палко мріяли розбагатіти.

— За цю бабу, чуєш, п’ятдесят золотих дають… Я б коня купив. Справжнього, не те що ці шкапи…

— А от, дивися, сорок п’ять золотих, теж непогано… «Прикмети особливі… правої руки немає зовсім, а на лівій — чотири пальці…»

Обоє мимоволі озирнулися, жадібно видивляючись у буденній юрбі однорукого лиходія, придатного для продажу владі; Ігар неквапом зачерпнув долонею чистої, якоїсь навіть солодкої води, такої холодної, що аж зуби ломило.

— Не знайдеш, — тужно сказав кучерявий і веснянкуватий хлопчисько, видно, матусин пестунчик. — Папірців багато, грошей повно… а не знайдеш.

Він зітхнув, завзято пошкріб потилицю; приятель його, білоголовий і худий, уперто закопилив губу:

— А якщо щодня… Якщо після уроків… чи замість… ходити й дивитися… Невже не вистежимо?

Кучерявий у задумі застромив пальця в ніздрю:

— Так усі б уже… розбагатіли, значить… якби так просто було…

Ігар відчув, що стомився. Що болять натруджені ноги; що цілий світ, який оточив його світлом і гомоном теплого осіннього дня, влаштовано не так, як треба. Неправильно влаштовано світ, і кривдно, що Ігар ніяк не може зрозуміти — а в чому саме полягає ця неправильність?

Він витер долоню об штани, підвівся і став за спинами в хлопчиськ; обоє здивовано озирнулися. Той аркуш, який цікавив Ігара, містився зависоко для дитячого зросту — тому спраглі грошей і не звернули на нього уваги.

Ігар повчально тицьнув пальцем:

— Ти це ось почитай! Почитай, цікаво… Знаєш, скільки за декого дають?

Кучерявий спершу відступив, боязко розглядаючи дивного незнайомого парубка, однак цікавість узяла гору, тим більше, що товариш його вже став навшпиньки, витяг шию — і очі в нього покруглішали:

— Дивися! Ні, ти тільки поглянь!!!

Якийсь час кучерявий зосереджено ворушив губами. Потім усією жменею взяв себе за підборіддя:

— Двісті сімдесят!

Обоє відразу забули про Ігара; кучерявий скрушно хитав головою, і вся його маленька постать виражала глибоке горе; здавалося, обіцяні гроші саме зараз повільно випливають просто з-під його носа.