Сапфірова книга

— Мені шкода, — я не дала йому закінчити фразу. — Але там нудно. Цей темний підвал… А сигарета допомагає прогнати страх… — Я постаралася надати обличчю збентеженого виразу. — Я всі недопалки згребла і забрала з собою, ви можете не хвилюватися, що хтось знайде пачку «Lucky Strike» і здивується.

Фальк засміявся.

— А наша принцесочка, виявляється, не така вже й слухняна, — зауважив доктор Байт, і я полегшено зітхнула. Схоже, вони повірили. — Не треба так дивитися, Томасе. Я свою першу сигарету викурив у тринадцять років.

— Я теж. Першу й останню, — Фальк де Віллерз знову схилився над хронографом. — Але палити справді не варто, Ґвендолін. Я впевнений, твоя мама була б шокована, якби дізналася.

Навіть маленький Роберт енергійно закивав і дивився на мене з докором.

— Крім того, це вадить зовнішності, — докинув доктор Байт. — Від нікотину псуються шкіра й зуби.

Ґідеон мовчав, як стіна. І не відпускав мою руку. Я змусила себе невимушено подивитися йому в очі та спробувала винувато посміхнутися. У відповідь його очі звузились і він ледь помітно похитав головою. Потім знехотя відпустив мене. Я глитнула, оскільки раптово відчула клубок у горлі.

Чому він так тримався? В один момент милий і ніжний, а в наступний — холодний і неприступний? Людині це несила витримати. Принаймні мені. Те, що сталося між нами тут, у цій кімнаті, відчувалося, як… справжнє. І раптом він не знайшов нічого кращого, як за першої ж нагоди викрити мене перед усіма? Чого він хотів цим добитися?

— Ну ж бо, ходімо, — сказав містер Джордж, звертаючись до мене.

— Побачимося післязавтра, Ґвендолін, — мовив Фальк де Віллерз. — У твій найважливіший день.

— Не забудьте зав’язати їй очі, — кинув доктор Байт, і я почула, як засміявся Ґідеон, ніби почувши кепський жарт.

Важкі двері зачинилися, й ми опинилися в коридорі.

— Здається, наче він не любить курців, — сказала я тихо і готова була розплакатися.

— Дозволь-но, я зав’яжу тобі очі, — запропонував містер Джордж, і я завмерла, поки він зав’язував вузький шарф у мене на потилиці. Потім він забрав у мене сумку і дбайливо підштовхнув уперед. — Ґвен… Тобі справді слід бути обережнішою.

— Кілька сигарет ще нікого не вбили, містере Джордж.

— Я не це маю на увазі.

— А що ж?

— Я маю на увазі твої почуття.

— Що-о? Мої почуття?!

Я почула, як містер Джордж зітхнув.

— Миле моє дитя, навіть сліпий би побачив, що тобі… тобі слід просто бути обережнішою зі своїми почуттями до Ґідеона.

— Я… — я знову замовкла.

Очевидно, містер Джордж мав більшу проникливість, аніж я гадала.

— Взаємини між двома мандрівниками в часі ніколи не стояли під щасливою зіркою, — зауважив він. — Точно так само, як стосунки між де Віллерзами і Монтрозами. І в такий час, як зараз, треба постійно собі повторювати, що вірити не можна нікому. — Можливо, я помилялася, але мені здавалося, що рука містера Джорджа в мене на спині тремтить. — Це, на жаль, непорушна істина, що здоровий глузд страждає, тільки-но на сцену виходить кохання. А здоровий глузд — це те, що тобі зараз найбільше потрібно. Обережно, сходинка.

Ми мовчки йшли нагору, потім містер Джордж скинув пов’язку і серйозно глянув на мене.

— Ти з усім можеш упоратися, Ґвендолін. Я твердо вірю в тебе і твої здібності.

Його кругле обличчя вкрилося краплинами поту. У світлих очах я могла побачити тільки турботу — як в очах мами, коли вона на мене дивилася. Мене накрила хвиля симпатії.

— Ось. Ваш перстень, — сказала я. — А скільки вам років, містере Джордж? Можна мені дізнатися?

— Сімдесят шість, — зізнався містер Джордж. — Я з цим не криюся.

Я дивилася на нього. Досі я не замислювалася ще серйозно над тим, скільки йому років, але в будь-якому разі щонайменше років би десять скинула.

— Отже, в 1956 році вам було…

— Двадцять один. Це був рік, коли я став до праці тут помічником адвоката і вступив у Ложу.

— Чи знайомі ви з Вайолет Перплплам, містере Джордж? Це подруга моєї двоюрідної бабусі.

Містер Джордж підвів брову.

— Ні, не думаю. Ходімо, я відведу тебе до автомобіля, мама, напевно, нетерпляче чекає на тебе.

— Напевно. Містере Джордж…

Але містер Джордж вже відвернувся й рушив до виходу. Мені не залишалося нічого, як піти за ним.

— Завтра тебе знову заберуть зі школи. Мадам Россіні без тебе не обійдеться, бо треба поміряти вбрання, потім Джордано спробує ще чогось тебе навчити. Ну, й елапсувати тобі теж треба.

— Схоже, буде класний день, — утомлено сказала я.

— Але ж це ніяка не магіяі — шепотіла я, хоч і була шокована.

Леслі зітхнула.

— Не в розумінні фокус-покус-сім-салабім, можливо, але це магічна здатність. Це магія Крука.

— Це радше якась примха, — сказала я. — Щось, через що з тебе глузуватимуть, чому нізащо в світі не повірять.

— Ґвен, якщо в когось є надприродне сприйняття, це не примха. Це — талант. Ти бачиш привидів і можеш із ними спілкуватися.

— І демонів, — прикинув слівце Ксемеріус.