Сапфірова книга

— Схоже, ми обидва прогулюємо сьогодні роботу, еге ж, Лукасе? — почав Кеннет де Віллерз привітно і ляснув Лукаса по плечу. — Пусте, я нічого не скажу, надто по тому, як учора ти хоробро виграв справу Паркера. Ще раз мої вітання. Я чув, у тебе гості з села. — Його бурштинові очі уважно вивчали мене.

У відповідь я намагалася дивитись якнайбезпосередніше. Таки дивно, як де Віллерзи схожі одне на одного — підкреслені вилиці, аристократичні рівні носи — у всіх поколіннях.

Цей був чоловіком показним, нехай і не таким красивим, як, наприклад, Фальк де Віллерз у мій час.

— Гейзел Монтроз, моя кузина, — представив мене Лукас. — Гейзел, це містер і місіс де Віллерзи.

— Але я йогр сестра, — сказала місіс де Віллерз і захихотіла. — О, добре, у вас є сигарети. Можна мені стрельнути одну?

— На жаль, ми саме збиралися йти, — кинув Лукас, галантно простягаючи пачку сигарет і подаючи місіс де Віллерз вогник. — Мені ще треба зробити деякі записи…

— Але не сьогодні, любий друже, не сьогодні, — шеф дружелюбно підморгнув Лукасу.

— Удвох із Кеннетом я вмираю від нудьги, — зауважила місіс де Віллерз і пихнула сигаретним димом. — 3 ним можна говорити тільки про політику. Кеннете, замов, будь ласка, чаю для всіх. А звідки конкретно ви приїхали, дорогенька?

— Глостершир, — сказала я і злегка закашлялась.

Лукас приречено зітхнув.

— Мій дядько, тобто батько Гейзел, має великий маєток і розводить тварин.

— О, я люблю життя в селі. І я люблю тварин! — пожвавилася місіс де Віллерз.

— А як я люблю! — притакнула я. — А найбільше — кішок.

РОЗДІЛ 8

«Хроніки Вартових» Протокол Цербер-варти　

24 липня 1956 р.

Nam quod in iuventus non discitur, in matura aetate nescitur.

7 година:

Послушник Картрелл, про зникнення якого оголошено під час нічного іспиту Аріадни, з’явився, запізнившись на сім годин. Він хитається, і від нього чути алкоголь, що змушує припустити, що він, хоч і не склав іспиту, зате знайшов занедбану винарню. Як виняток дозволяю йому пройти за вчорашнім паролем.　

Більше жодних особливих пригод.　

_{Звіт: Дж. Сміт, послушник, дообідня зміна.}

ІЗ година 12 хвилин: Ми побачили щура. Я хочу його проштрикнути шпагою, але Лерой згодовує йому рештки свого сендвіча і називає його Одрі.[45]

15 година 15 хвилин: Місіс Вайолет Перплплам підходить до сходів через невідомий нам прохід від Палацу правосуддя. Вона безпомилково називає пароль, Лерой проводжає її нагору в кабінети, як вона і попросила.　

15 година 24 хвилини:

Одрі знову з’явився. Більше жодних особливих пригод.　

_{Звіт: П. Ворд, послушник, пообідня зміна.}

З 18 до 00 години:

Жодних особливих пригод.　

_{Звіт: Н. Картрелл, послушник, вечірня зміна.}

З 0 до 6 години:

Жодних особливих пригод.　

_{Звіт: К. Елберет /М. Ворд, послушники.}

Вартові біля підніжжя сходів спали, повкладавши голови на перила.　

— Бідолашний Картрелл, — прошепотів Лукас, коли ми навшпиньки пробиралися повз охоронців-хропунів. — Боюся, він не зуміє дослужитися до адепта, якщо й далі так закладатиме… Але це тільки краще для нас. Ходімо мерщій!　

Я захекалася, бо з кафе ми йшли сюди швидким кроком. Кеннет де Віллерз із сестрою ніяк не відпускали нас, здавалося, що ми не одну годину плескали з ними язиком про життя в селі взагалі та в Ґлостерширі зокрема (я розповіла кілька кумедних анекдотів про кузину Маделейн і вівцю Клариссу), про справу Паркера (про яку я тільки зрозуміла, що дідусь її виграв), про симпатичного спадкоємця трону Чарльза (агов?!), а ще про фільми Ґрейс Келлі та її весілля із князем Монако. Я періодично кашляла і намагалася перевести розмову на згубні наслідки куріння, проте мене не підтримали. Коли ми нарешті вийшли з кафе, було так пізно, що в мене навіть не залишилося часу забігти в туалет, хоча я випила щонайменше літр чаю.　

— Ще три хвилини, — видихнув Лукас, поки ми бігли підвальними коридорами. — Але ж я хотів тобі так багато розповісти. Якби не з’явилася ця чума в особі начальника…