Сапфірова книга

— Крук у міфології відповідає за зв’язок між людьми та божественним світом. Круки — посередники між живими та мертвими. — Леслі повернула папку, щоб я могла прочитати, що вона знайшла про Крука в інтернеті. — Ти повинна визнати, що це дуже точно пасує до твоїх здібностей.

— І до кольору волосся, — сказав Ксемеріус. — Чорне, як крукове пір’я.

Я закусила губу.

— Але в пророцтві це звучить як… ну, не знаю… як щось дуже могутнє і важливе… Неначе магія Крука — це щось на кшталт таємної зброї.

— Цілком може бути, — мовила Леслі. — Якщо ти більше не вважатимеш, що це лише примха, яка дозволяє тобі бачити привидів.

— І демонів, — знову додав Ксемеріус.

— Як би я хотіла мати тексти пророцтв, — сказала Леслі. — Мені страшенно цікаво, як це звучить в оригіналі.

— Напевно, Шарлотта знає їх усі напам’ять, — кинула я. —

Думаю, вона їх вивчила на своїх заняттях з містики. Вони взагалі постійно римують усе, що говорять. Вартові. Навіть мама. І Гідеон.

Я швидко відвернулася, щоб Леслі не помітила, як мої очі раптово наповнилися сльозами, але було пізно.

— О ні, сонечко ти моє, тільки не треба знову плакати! — Вона подала мені носовичок. — Ти перебираєш міру, справді.

— Ні, не перебираю. Ти що, не пам’ятаєш, як ти лила сльози три дні поспіль через Макса? — схлипнула я.

— Звичайно, пам’ятаю, — сказала Леслі. — Минуло всього лише півроку.

— Тільки тепер я можу уявити, як ти тоді почувалася. І можу зрозуміти, чому ти краще хотіла б померти.

— Ох і дурепою я була! Ти весь час була зі мною і торочила, що Макс не вартий того, щоб узагалі про нього думати, бо він поводився як велике «ге». І що треба почистити зуби…

— Ага. І грала пісня «The winner takes it all»[46] постійно, по колу.

— Це я можу влаштувати, — запропонувала Леслі. — Якщо тобі це допоможе…

— Ні. Але ти можеш подати мені японський ніж для овочів. Я зроблю собі харакірі.

Я впала на ліжко горілиць і заплющила очі.

— Дівчата з усього роблять трагедію, — зауважив Ксемеріус. — Подумаєш, хлопець був не в гуморі й дивився спідлоба, бо він дістав чимось по голові, а для тебе вже світ іде крізь землю.

— Він мене не кохає, — промовила я в розпачі.

— Ти не можеш цього знати, — заперечила Леслі. — 3 Максом усе було ясно: за півгодини по тому, як він мені сказав, що все скінчено, вже бачили, як він у кінотеатрі цілується з Анною. Але це Ґідеонові не закинеш. Просто в нього теє… кишка тонка.

— Але чому? Якби ти бачила, як він на мене подивився! Неначе гидує. Наче я… мокриця якась. Я цього просто не витримаю.

— Пару хвилин тому ти порівнювала себе зі стільцем, — похитала Леслі головою. — Запануй нарешті над собою. Містер Джордж має рацію: тільки-но в гру вступає кохання, здоровий глузд говорить «до побачення». Але ж ми стоїмо на порозі найважливішого відкриття.

Якраз уранці, коли Леслі прийшла до нас і ми зручно влаштувалися на моєму ліжку, у двері постукав містер Бернард (він ніколи раніше так не робив) і поставив на стіл тацю з чаєм.

— Щоб молоді леді могли трохи підживити душу, — мовив він.

Я була настільки здивована, що не могла вимовити ні слова. Я взагалі не пам’ятаю, щоб він коли-небудь піднімався на наш поверх.

— Оскільки ви мені недавно поставили запитання, то я насмілився і трохи розгледівся, — правив далі містер Бернард, і його совині очі серйозно дивилися поверх окулярів. — Як я і думав, мені вдалося дещо знайти.

— І що ж? — нетерпеливилась я.

Містер Бернард відсунув серветку на таці, й під нею виявилася книга.

— «Зелений вершник», — сказав він. — Якщо пам’ять мене не зраджує, ви шукали саме це.

Леслі підскочила й схопила книгу.

— Але я дивилася цю книгу в бібліотеці, там нічого особливого… — бурмотіла вона.

Містер Бернард поблажливо посміхнувся їй.

— Припускаю, що причиною цього стало те, що книга, яку ви бачили в бібліотеці, не була власністю лорда Монтроза. Втім, цей примірник, як на мене, вас зацікавить.　

Він ледь помітно вклонився і вийшов, а ми з Леслі тут же забралися на ліжко. На підлогу впав аркуш паперу, що його хтось усіяв сотнями цифр, ніби маком. Від збудження щоки в Леслі пашіли.　

— О Боже, це шифр! — скрикнула вона. — Це ж чудово! Я просто мріяла про це. Тепер нам потрібно тільки дізнатися, що він означає!　

— Так, — підтакнув Ксемеріус, висячи на карнизі. — Я частенько це чув. Мені здається, це одна зі знаменитих останніх фраз…　

Проте Леслі знадобилося менш ніж п’ять хвилин, щоб збагнути, що цифри вказують на окремі літери в тексті.　

— Перша цифра — це номер сторінки, друга — рядка, третя — слова, четверта — літери. Бачиш? 14-22-6-3 означає на чотирнадцятій сторінці, у двадцять другому рядку, шосте слово, а в ньому — третя буква. — Вона похитала головою. — Так просто! Якщо я не помиляюся, згадується в кожній другій дитячій книжці. Пусте… Значить, перша літера — «е».　

Ксемеріус, явно вражений, тільки кивав.　

— Слухай свою подружку!　

— Не забудь, що йдеться про життя і смерть, — нагадала Леслі. — Я не хочу втратити кращу подругу тільки тому, що вона, трохи поцілувавшись, була вже нездатна користуватися мозком.　

— Мої слова! — це був Ксемеріус.