— Гей! А ти куди? — спитав мене наглядач.
— Оголошення чув?
— Так, але ти не…
Я сунув ліву руку до кишені.
— Я не ЩО? Я не ЩО?
Він глянув на мене.
— Що
Дістав картку, пройшов і пробив вихід.
Бунти припинилися, маля заспокоїлося, і я знайшов спосіб уникати Янко. Утім, паморочливі напади лишилися. Лікар виписав мені постійний рецепт на біло-зелені пігулки лібріума, які трохи допомагали.
Якось уночі підвівся попити води. Повернувся, пропрацював півгодини і взяв свою десятихвилинну перерву. Щойно я знову сів, підбіг Чамберс, високий мулат:
— Чінаскі! Ти нарешті спалився! Тебе не було 40 хвилин!
Якось Чамберс, пускаючи піну і смикаючись, гепнувся на підлогу — напад стався. Виносили його на ношах. Наступної ночі він повернувся — свіжа сорочка, краватка, наче нічого й не трапилося. Тепер квачем був я.
— Слухай, Чамберсе, ти чуйку маєш, чи як? Я піднявся попити, повернувся, пропрацював ЗО хвилин, тоді скористався перервою. Мене не було десять хвилин.
— Ти спалився, Чінаскі! Тебе не було 40 хвилин! У мене семеро свідків!
— Семеро свідків?
— ТАК, СЕМЕРО.
— Кажу тобі, мене не було десять хвилин.
— Ні, Чінаскі, ми тебе злапали. Цього разу на гарячому.
Тоді я від цього втомився. Не хотів його більше бачити.
— Гаразд. Мене не було 40 хвилин. Уперед. Виписуй догану.
Чамберс побіг.
Я встиг розкидати ще кілька листів, коли підійшов старший виконроб. То був чахлий білий зі жмутиками сивого волосся над кожним вухом. Я глянув на нього, розвернувся і розкидав ще кілька листів.
— Містере Чінаскі, я певен, ви розумієте правила й норми поштамту. Кожному службовцю дозволено дві десятихвилипні перерви, одна до обіду, інша після. Привілей перерви дарований керівництвом: десять хвилин. Десять хвилин…
— БІС БИ ЦЕ ВСЕ ПОБРАВ!
Я жбурнув листи долу.
— Я погодився з тим, що був відсутній 40 хвилин, пахолки, щоби зробити вам приємність і щоби спекати вас зі своєї дупи. Але ж ви не припиняєте! То я забираю свої слова. Мене не було десять хвилин. Хочу побачити сімох ваших свідків. Най підтвердять.
За два дні я був на перегонах. Глянув угору і побачив ці зуби, цю усмішку й ці осяйні оченята. Хто б це був такий — з усіма цими зубами. Я придивився. Усміхаючись, на мене дивився Чамберс, який стояв у черзі за кавою. Я тримав пиво. Підійшов до урни і, не відводячи від нього погляду, плюнув. Відійшов. Більше Чамберс мене не діставав.
Маля повзало, пізнавало світ. Ночами Марина спала з нами в ліжку. Там були Марина, Фей, кішка і я. Кішка теж із нами спала. Ти ба, подумав я, від мене залежать три роти. Як дивно. Сидів і спостерігав за їхнім сном.
Коли я двічі поспіль після зміни повертався додому вранці, рано вранці, то заставав Фей за читанням вкладки з оголошеннями.
— Ці кімнати достобіса дорогі, — зауважила вона.
— Не без того, — сказав я.
Наступного ранку вона теж читала газету
і я спитав:
— Ти з’їжджаєш?
— Так.
— Гаразд. Допоможу тобі знайти житло. І перевезу речі.
Погодився щомісяця щось їй платити.
— Добре, — сказала вона.
Дочка лишилася Фей. Мені лишилася кішка.
Житло ми знайшли за вісім чи десять кварталів. Я допоміг їй перебратися, попрощався з дівчинкою і поїхав назад.
Два, три чи чотири рази на тиждень я заїздив побачитися з Мариною. Знав, що чим довше я бачитимусь із дочкою, тим довше все буде добре.
Фей досі вдягалася в чорне, протестуючи проти війни. Ходила на місцеві мирні демонстрації, марші кохання, відвідувала поетичні читання, майстерні, мітинги комуністичної партії, а ще сиділа в гіпівській кав’ярні. Дитину брала з собою. Якщо не йшла кудись, то сиділа в кріслі, смалячи цигарку за цигаркою й читаючи. На її чорній блузі висіли значки з протестними гаслами. Але зазвичай, коли я приїжджав, вона десь тинялася разом із дівчинкою.
Одного дня я їх таки знайшов. Фей їла соняшникове насіння з йогуртом. Пекла вона і свій власний хліб, але виходило не надто добре.
— Я зустріла Енді, він водій вантажівки, — сказала вона. — У вільний час він малює. Це одна з його картин.
Фей показала на стіну. Я грався з дочкою. Подивився на картину. Промовчав.
— У нього великий прутень, — сказала Фей. — Якось увечері він заїхав до мене і спитав: «Чи не хочеш бути шпокнутою великим прутнем?», а я йому відповіла: «Я хотіла б бути шпокнутою любов’ю».
— З твоїх слів, він людина світська, — сказав я їй.
Я ще трохи побавився з дочкою, годі пішов. Наближався час чергового планового іспиту.
Пізніше я отримав від Фей листа. Вони з дитиною жили в гіпівській комуні у Нью-Мексико. То приємне місце, казала вона. Марина може тут дихати. До листа додавався малюнок, зроблений мені донькою.
V
Міністерство пошти і телеграфу Сполучених Штатів
Тема: Попереджувальний лист. Кому: Містеру Генрі Чінаскі
Міністерством було отримано інформацію про те, що 12 березня 1969 року Вас було заарештовано Поліцейським відділенням Лос-Анджелеса за звинуваченням у пияцтві.