Поштамт

Ви маєте право відповісти на висунуті Вам звинувачення як особисто, так і письмово, або обома способами в супроводі представника трудового колективу на Ваш вибір. Вашу відповідь має бути подано не пізніше 10 (десяти) календарних днів після одержання цього листа. Також Ви можете подати письмові свідчення на підтвердження Вашої відповіді. Будь-яка письмова відповідь має бути адресована Поштмайстру, Лос-Анджелес, Каліфорнія 90052. Якщо Вам необхідний додатковий час для подання Вашої відповіді, його може бути надано Вам на основі письмового прохання, в якому обґрунтовуватиметься його необхідність.

Якщо Ви вирішите відповісти особисто, Ви можете призначити зустріч із Еллен Нормелл, начальником відділу кадрів та обслуговування, чи К. Т. Шеймусом, керівником кадрового відділу, зателефонувавши 289-22-22.

По завершенні десятиденного терміну, відведеного для Вашої відповіді, усі факти Вашої справи, включно з будь-якою наданою Вами відповіддю, буде ретельно розглянуто перед винесенням остаточного рішення.

Рішення буде надано Вам у письмовій формі. Якщо за рішенням до Вас буде застосовано дисциплінарне покарання, цей лист інформуватиме Вас про причину чи причини, які вплинули на ухвалення рішення.

VI

1

Я сидів біля молодої дівчини, яка досить умовно орієнтувалася в плані.

— Куди піде Роутфорд 2900? — спитала вона.

— Спробуй кинути до 33, — відповів я.

Наглядач завів із нею бесіду:

— Кажете, ви з Канзас-сіті? Мої батьки там народилися.

— Справді? — мовила дівчина. Тоді спитала мене:

— А як щодо Меєрс 8400?

— Клади до 18.

Була пухкенькою, але цілком зрілою. Я не спокусився. Мав трохи перепочити від жінок.

Наглядач присунувся до неї насправді близько.

— Живете далеко від роботи?

— Та ні.

— Працювати подобається?

— О, так.

Вона обернулася до мене:

— А Елбані 6200?

— 16.

Коли я розібрався з піддоном, наглядач звернувся до мене.

— Чінаскі, я засік, скільки часу ти розбирався з тим під/доном. Ти витратив 28 хвилин.

Я змовчав.

— Знаєш, який стандартний час для піддону?

— Ні, не знаю.

— Скільки ти тут працюєш?

— Одинадцять років.

— Ти тут уже одинадцять років і досі не знаєш стандартів?

— Саме гак.

— Ти розкидаєш пошту так, наче тобі все одно.

Піддон перед дівчиною досі був повен. А розкидати ми починали разом.

— І ти розмовляв із панною поруч тебе.

Я запалив цигарку.

— Чінаскі, підійди-но на хвильку.

Він стояв перед жерстяними ящиками і показував. Усі службовці різко підвищили швидкість розкидання. Я відсторонено спостерігав за тим, як рухаються їхні праві руки. Навіть пухка дівчина розкидала як слід.

— Бачиш номери, намальовані на боці ящика?

— Аха.

— Ці номери вказують, скільки листів має бути розкидано, по хвилинах. Двофутовий піддон має бути розкидано за 23 хвилини. Ти перевищив час на 5 хвилин.

Він вказав на намальоване «23».

— 23 хвилини — стандарт.

— Це «23» ніц не значить, — сказав я.

— Це ти про що?

— Я про те, що прийшов хлоп і фарбою намалював оте «23».

— Ні, ця цифра підтверджена часом і перевірена.

Ну і який сенс сперечатися? Я промовчав.

— Я напишу тобі за це догану, Чінаскі. Тобі про це повідомлять.

Я повернувся на місце. Одинадцять років! У моїх кишенях ані на гріш не побільшало звідтоді, як я вперше сюди прийшов.

І хоча кожна ніч була довгою, роки летіли хутко. Може, через нічну роботу. Чи через постійне виконання одних і тих же само дій знову й знову. З Камінчиком я бодай не знав, на що чекати. А тут тобі жодних несподіванок.

Одинадцять років пронеслися в голові. Я бачив, як ця робота пожирала людей. Вони наче танули. Був Джиммі Поте із дільниці Дорсі. Коли я вперше переступив поріг, Джиммі був ладно складеним хлопом у білій футболці. І де він тепер? Опустив сидіння майже до самої підлоги й охопив табурет ногами, щоб не впасти. Надто втомлювався, щоби підстригтись, і носив ті самі штані по три роки. Двічі на тиждень змінював сорочку і дуже повільно ходив. Вони його вбили. Йому було 55. Сім років до пенсії.

— Не доживу, — казав він.

Вони танули чи напиналися тлущем, особливо на гузні й на животі. Усе через табурет, одноманітні рухи, одноманітні розмови. А в мене — паморочливі напади, болі в руках, шиї, грудях — повсюдно. Спав усенький день, відпочиваючи від роботи. На вихідних бухав, аби забути. Коли влаштовувався, важив 185 фунтів[15]. Зараз важив 223 фунти[16]. Рухалась у мені тільки права рука.

Зайшов до кабінету консультанта. За столом сидів Едді Бівер[17]. Службовці прозвали його Чахлим Бобром. Гострокутна голова, гострий ніс, загострене підборіддя. Наче весь він складався з гострих кутів. І шукав їх довкола.

— Сідай, Чінаскі.

Бівер тримав у руці якісь папери. Читав їх.

— Чінаски, ти витратив 28 хвилин замість 23 на розкидання піддона.

— Слухай, давай без цього лайна, га? Я втомився.

— Що?

— Кажу, давай без цього лайна! Дай мені папірця на підпис, і я піду. Не хочу цього чути.

— Я тут, щоб роз’яснювати тобі, Чінаскі.

Я зітхнув.

— Добре, хай так. Починай давай.

— Нам треба виконувати виробничий розклад, Чінаскі.

— Аха.

— А коли ти не вкладаєшся в розклад, це значить, що твою пошту хтось розкидає за тебе. А це означає понаднормову працю.