Печера ідей

— Я вдячний за твою гостинність, Етідо. Мені цілком її досить.

Жінка вказала на одне з лож.

— Принаймні можу запропонувати тобі нерозведеного вина.

— Для вина надто рання година.

Етіда махнула рукою, і рабині мовчки вийшли. Чоловік і жінка лягли на ложа, що стояли одне навпроти одного. Розправляючи складки пеплоса на ногах, Етіда усміхнулася й промовила:

— А ти не змінився, Геракле Понторе. Не хочеш потьмарити найнезначнішої думки краплиною вина в непідхожий для цього час. Навіть заради того, щоб ушанувати узливанням богів.

— Ти теж не змінилася, Етідо: і далі намагаєшся спокусити мене соком виноградної лози, щоб моя душа втратила зв’язок із тілом і полинула вільно ширяти попід хмарами. На жаль, тіло моє стало заважке.

— Натомість розум твій легкий і дедалі легшає, чи не так? Зізнаюся тобі: зі мною діється те саме. Лише розум дає мені змогу втекти від цих стін. Ти дозволяєш літати своєму розумові, Геракле? Я свій не здатна тримати в зачині; він розпростує крила, і я кажу йому: «Неси мене, куди хочеш». Але він завжди несе мене в те саме місце — у минуле. Тобі, звісна річ, важко зрозуміти таку схильність, бо ти чоловік. Але ми, жіноцтво, живемо минулим…

— Усі Афіни живуть минулим, — відповів Геракл.

— Так сказав би й Мерагр, — на її вустах знову з’явилася легка усмішка. Геракл усміхнувся у відповідь, але враз відчув на собі її дивний погляд. — Що з нами сталося, Геракле? Що з нами сталося? — вона замовкла. Розгадник опустив очі. — З Мерагром, з тобою, з твоєю дружиною Агесіхорою, зі мною… Що з нами сталося? Ми підкорялися правилам, законам, що їх настановили люди, які нас не знали і яким до нас було байдуже. Законам, що їх дотримувалися наші батьки й батьки наших батьків. Законам, що їх мусять виконувати чоловіки, хоч і мають змогу обговорювати їх на Зборах. Жінкам натомість не вільно говорити про них навіть на Фесмофоріях[40], коли ми виходимо зі своїх домівок і збираємося на агорі: нам належить мовчати й слухняно коритися вашим рішенням, навіть помилковим. Тобі ж відомо, я — лише звичайнісінька жінка, що не вміє ні читати, ні писати й ніколи не бачила ні іншого неба, ні інших земель. Але мені подобається думати… І знаєш, що я думаю? Що Афіни стоять на законах, старезних, наче той камінь, із якого змуровані старовинні храми. Акрополь — холодний, наче кладовище. Колони Парфенону — це ґрати клітки, всередині якої птахи не можуть літати. Мир… так, ми маємо мир. Але якою ціною? Що ми зробили з нашими життями, Геракле?.. Раніше було краще. Принаймні всі гадали, що справи йдуть добре… Так гадали наші батьки.

— Але вони помилялися, — відказав Геракл. — Раніше не було краще, ніж тепер. Не було й гірше. Просто точилася війна.

Не ворухнувшись, Етіда швидко промовила, немовби відповідала на почуте запитання:

— Раніше ти кохав мене.

Гераклові здалося, наче він дивиться на себе збоку: ось він, з безпристрасним виразом на обличчі, рівно дихаючи, спокійно напівлежить на ложі. Водночас він відчував, що з тілом його щось діється: руки, наприклад, ураз похололи й спітніли. Етіда додала:

— А я тебе.

«Навіщо вона змінила тему? — міркував розгадник. — Невже не здатна підтримувати розважливої, виваженої розмови, як то чинять чоловіки? Навіщо тепер зненацька ці особисті речі?» Він ніяково засовався на ложі.

— Ох, пробач, Геракле, будь ласка. Вважай мої слова зітханням самотньої жінки… Та часом я запитую себе: скажи, ти не думав, що все могло бути інакше? Ні, ні, я не це хотіла сказати: я знаю, що ти ніколи так не думав. Але чи не було в тебе такого відчуття?

«І знову якесь безглузде запитання!» Він дійшов висновку, що відзвичаївся розмовляти з жінками. Навіть із його нинішнім замовником, Діагором, попри очевидну розбіжність характерів, можна було провадити сяку-таку логічну розмову. Але з жінками?.. Чого вона допоминається цим запитанням? Невже жінки пам’ятають все-все, що колись відчували? І навіть, якщо так: хіба це має значення? Відчуття й почуття — наче барвисті пташки: вони прилітають і відлітають, скороминущі, мов сон. І Гераклові це було добре відомо. Але як пояснити це їй, що вочевидь цього не знала?

— Етідо, — прочистивши горло, почав він, — замолоду наші відчуття були одні, тепер вони геть інакші. Хто може з певністю сказати, що сталося б у тому чи тому випадку? Я знаю, що одружився з Агесіхорою з волі батьків, але хоч вона й не подарувала мені дітей, я був щасливий із нею і тужив по ній, коли вона померла. Що ж до Мерагра, він обрав тебе…