Печера ідей

— Якщо це один із них, а саме так я й думаю, — похмуро відказав Геракл, — то вже завтра вранці наші життя не будуть варті й ламаного обола. Члени цієї секти страшенно хитрі й діють без зайвих сентиментів: я вже казав тобі, що вони, не вагаючись, використали Анфіса та Евнея, щоби збити нашу думку зі шляху… Обидва юнаки, як і Трамах, напевне належали до секти. Тепер мені зрозуміла причина того страху, який я помітив у Анфіса: він боявся не Менехма, він боявся нас. Його зверхники, певна річ, порадили просити призначення якнайдалі від Афін, щоб ми не змогли його допитати. Але наше розслідування просувалося, і тоді секта вирішила принести в жертву і його, щоб відвернути нашу увагу на Менехма… Я досі пам’ятаю Анфісів погляд того вечора, коли він оголений стояв у коморі… Як же цей клятий хлопчисько одурив мене!.. Що ж до Евмарха, не думаю, що він — один із них. Можливо, старий раб став свідком Анфісової смерті, хотів їй завадити, і через це його також убили.

— Отже Менехм…

— …належить до їхньої секти і має певну вагу: він чудово відіграв свою неоднозначну роль винного, коли ми прийшли до нього… — Геракл скривився. — І мабуть, це саме він навернув твоїх учнів…

— Але ж Менехма засудили на смерть! Його кинуть до Барафронського провалля!

Геракл понуро кивнув.

— Знаю. Саме цього він і хоче. Тільки не проси, Діагоре, щоб я це збагнув! Тобі слід прочитати ті тексти, що я їх знайшов у твоїй бібліотеці… Члени деяких діонісійських сект палко жадають зазнати тортур і бути розірваними на шматки; вони йдуть на жертовну смерть з такою охотою, наче молода в обійми молодого шлюбної ночі… Пригадуєш, що я тобі казав про Трамаха? Його руки були неушкоджені! Він не боронився! Імовірно, того дня, коли ти розмовляв із ним, ти бачив у його очах чисту насолоду, а не страх! Страх був тільки у твоїх очах, Діагоре!

— Ні! — трохи не зірвався на вереск філософ. — Насолода не така!

— Можливо, насолода цього типу саме така. Звідкіля тобі знати? Хіба ти колись зазнавав її?.. Не роби такої міни, я теж не можу пояснити собі цього! Навіщо учасники обряду, який ми бачили сьогодні вночі, їли протухлі шматки нутрощів? Не знаю, Діагоре, і не проси мене збагнути! Може, все Місто збожеволіло, а ми з тобою цього не помітили!

Геракл мало не злякався, побачивши вираз, який раптом з’явився на товаришевому обличчі: Діагор неначе якимось неприродним зусиллям м’язів намагався поєднати жах, лють і сором. Розгадник ще ніколи не бачив його таким. Коли філософ заговорив, голос його чудово пасував до цієї маски.

— Геракле Понторе, ти кажеш про учнів Академії! Ти кажеш про моїх учнів! Я знав, що всередині їхніх душ!.. Я…

Геракл, якому зазвичай вдавалося зберігати самовладання, ураз відчув, що ним оволодіває гнів.

— Яке тепер має значення твоя триклята Академія!? Яке вона мала значення будь-коли!..

Він пом’якшив тон, коли помітив, як гірко глянув на нього філософ. Розгадник мовив далі, уже зі своїм звичним спокоєм:

— Хоч-не-хоч мусимо визнати, Діагоре, що люди вважають твою Академію вкрай нудним місцем. Вони відвідують її, слухають твої лекції, а потім… а потім пожирають одне одного. Ось і все.

«Урешті-решт він прийме це», — подумав Геракл, зворушений тим стражденним виразом, що його у світлі місяця побачив на виснаженому менторовому обличчі. На якусь хвилю запала ніякова мовчанка, а тоді Діагор промовив:

— Має бути якесь пояснення. Ключ. Якщо правда те, що ти кажеш, то мусить бути якийсь ключ до розуміння цього всього, хоч ми його поки що не знайшли…

— Можливо, у цьому дивному тексті справді криється якийсь ключ, — погодився Геракл, — але я — не надто годящий перекладач… Хтозна, може, щоб краще зрозуміти справу, треба глянути на неї збоку.* У будь-якому разі, ми маємо діяти обачно. Якщо за нами стежили — а я підозрюю, що саме так і було, — то їм уже відомо, що ми їх викрили. І це їм анітрохи не сподобається. Ми мусимо квапитися…

__________

^{* Збоку? Чи звідси, знизу?}

¯¯¯¯¯¯¯¯¯¯

— Але що ж робити?

— Нам потрібні докази. Усі відомі нам члени секти — Трамах, Евней, Анфіс, Менехм — або вже мертві, або ось-ось помруть… Їхній план — вельми розумний. Але, гадаю, у нас ще є шанс… Якби тільки нам вдалося змусити Менехма зізнатися!..

— Я спробую поговорити з ним, — запропонував Діагор.

Геракл замислився на хвилю.

— Гаразд, поговори з ним завтра. Я ж поспитаю щастя з іншою людиною…

— З ким?

— Тою, хто, можливо, є єдиною помилкою, якої припустилися вбивці! Побачимося завтра, добрий Діагоре. Будь обережний!

Місяць був жіночим персом, і палець хмари наближався до пипки. Місяць був піхвою, і видовжена хмара прагнула ввійти в неї.*

__________