Читаем Олена й Аспірин полностью

— Я заберу у вас Олену, — сказали з-поза дверей. — Вона геть відбилася від рук, пробачте.

— Не відчиняй… — Дівчинка згорбилася в дверях. — Це він. Він мене знайшов.

От і все, подумав Аспірин із понурим полегшенням. Хто б не був цей прибулець, що б не пов’язувало його з дівчиськом, пригода, здається, добігає кінця, і завтра я повірю, що ніякої Олени тут не було.

Він відсунув засув.

— Олексію, — сказала дівчинка глухо. — Не тільки заради мене… Не відчиняй, будь ласка. Він не увійде, доки ти сам його не впустиш.

Аспірин клацнув верхнім замком. Він боявся, що дівчинка повисне на ньому, буде ридати і клянчити, але вона стояла, як приклеєна, у дверях кухні, і тільки нижче й нижче згиналася, ніби в неї болів живіт.

Може, це пастка, непевно подумав Аспірин. Може, вони змовилися? Може, вони тільки й чекають, щоб я відчинив двері?

— Хто ви такий? — запитав він, намагаючись, щоб голос звучав владно.

— Вам паспорт показати? — за дверима почувся смішок.

— Покажіть, — запропонував Аспірин. — Я хочу знати, хто ви такий, ким ви будете цій дівчинці і чому ви не наглядаєте як слід за дитиною… ви її батько?

— Олексію Ігоровичу, вас це справді хвилює?

Аспірин знову глянув у вічко. Прибулець осміхнувся.

— Не відчиняй, — прошепотіла Олена, сповзаючи вниз по одвірку. — Будь ласка…

Вона виглядала зле. Ніс і губи в засохлій крові, обличчя бліде, в очах паніка, під очима кола. Навряд чи так можна прикидатися.

— Звідки ви мене знаєте? — запитав Аспірин. — Утім, не важливо… Дівчинка не хоче з вами йти. Я телефоную в міліцію.

— І що ви як папуга, — стомлено сказали з-поза дверей. — Сподівалися б, що допоможе, п’ять разів би вже подзвонили.

Він мав рацію. Аспірину стало соромно.

Я господар у своїй квартирі, сказав він собі і розправив плечі. Якого дідька я маю чогось боятися, соромитися, тремтіти, як пенсіонерка? Я чоловік, я маю право наполягати на своєму. Навколо сусіди, внизу консьєржка…

— Чого ти тремтиш? — грубо запитав він дівчинку. — Не хочеш із ним іти — то й не підеш. Але поясни мені нарешті, хто він такий!

Дівчинка слабко захитала головою.

— Так і будемо крізь двері розмовляти? — запитали зовні.

Аспірин стиснув зуби і клацнув нижнім замком. Відчинив двері — ривком, демонструючи, що нічого не боїться.

Прибулець і далі стояв посеред коридору. Він був високий, вищий від Аспірина, у сірому светрі грубої ручної в’язки і камуфляжних штанах. За секунду, коли гість переступав через поріг, Аспірин побачив, що той без взуття. На кахельній підлозі передпокою відбилися один за одним мокрі сліди вузьких босих ступнів.

— Мир цьому дому, — завважив прибулець, оглядаючись і ніби не помічаючи ні господаря, ні дівчинки, що сидить на підлозі.

На підтвердження його слів за вікном блиснуло й гримнуло значно дужче, ніж досі. Аспірин мимоволі здригнувся.

Прибулець повернув голову, нарешті подивившись на господаря. Чекіст, подумав Аспірин. Або дуже крутий пахан. У незваного гостя були блакитні з прозеленню очі, холодні, байдужі й одночасно чіпкі; Аспірину невідь чому спало на гадку слово «кишкодер». А от не віддам йому дівчинку, подумав він, і живіт його сам собою втягнувся. Краще підкину ментам, краще викину на вокзалі… Йому не віддам; вирішивши так, Аспірин раптом збагнув, що лайно, у якому він борсався останню добу, піднялося над ватерлінією й от-от хлине через ілюмінатори.

Тим часом гість перевів погляд на дівчинку. Олена сиділа на підлозі, і її осклянілі очі були дуже схожими на очі прибульця. А вони родичі, подумав Аспірин. Господи, пронеси…

У цю мить Олена раптом заговорила. Дивлячись просто в лице босому незнайомцю, вона говорила жорстко, люто, з погрозою. Аспірин не розумів ані слова, мало того, він міг заприсягнутися, що ніколи в житті не чув цієї мови.

Прибулець слухав. Його светр був геть сухий, камуфляжні штани вологі по коліна, а ступні чисті й мокрі. Так наче гість під’їхав на машині аж до під’їзду, опустивши при цьому ноги в тазик із водою.

Дівчинка говорила все голосніше. Коли вона перейшла на крик, прибулець різко обірвав її тією ж мовою; дівчинка перевела подих і знову заговорила, цього разу тихо, придушено, крізь зуби.

Не цигани, подумав Аспірин. Не араби… Середня Азія? Нісенітниця… Що за мова? Хто вони? Що вони роблять у моїй квартирі?

— Одну хвилинку, — почав він, але на нього не звернули уваги. Дівчинка говорила й говорила, обпікаючи прибульця поглядом — вірніше, заморожуючи, бо очі в неї стали як дві крижані кульки. Гість слухав; Аспірин відчув, як холодно раптом стало в передпокої. Ніби потужний кондиціонер увімкнувся раптом на всю потужність — плюс вісімнадцять… сімнадцять… шістнадцять…

Прибулець сказав щось коротко і владно. Ступив крок, явно намірюючись схопити дівчинку за комір брудної футболки. Дівчинка відсахнулася, швидко глянула на Аспірина: їхні очі зустрілися.

— Зачекайте, — сказав Аспірин (температура повітря в передпокої опустилася, певно, до плюс десяти). — Ви не пояснили мені, ким будете… і куди хочете забрати. І не показали паспорта. І…

Гість обернувся, і ще не сказане слово вмерзло Аспірину в гортань.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Абсолютное оружие
Абсолютное оружие

 Те, кто помнит прежние времена, знают, что самой редкой книжкой в знаменитой «мировской» серии «Зарубежная фантастика» был сборник Роберта Шекли «Паломничество на Землю». За книгой охотились, платили спекулянтам немыслимые деньги, гордились обладанием ею, а неудачники, которых сборник обошел стороной, завидовали счастливцам. Одни считают, что дело в небольшом тираже, другие — что книга была изъята по цензурным причинам, но, думается, правда не в этом. Откройте издание 1966 года наугад на любой странице, и вас затянет водоворот фантазии, где весело, где ни тени скуки, где мудрость не рядится в строгую судейскую мантию, а хитрость, глупость и прочие житейские сорняки всегда остаются с носом. В этом весь Шекли — мудрый, светлый, веселый мастер, который и рассмешит, и подскажет самый простой ответ на любой из самых трудных вопросов, которые задает нам жизнь.

Александр Алексеевич Зиборов , Гарри Гаррисон , Илья Деревянко , Юрий Валерьевич Ершов , Юрий Ершов

Фантастика / Боевик / Детективы / Самиздат, сетевая литература / Социально-психологическая фантастика