НА СХІД ВІД ЕДЕМУ

Абра скинула сукню і перевдяглася у ситцевий сарафан, який призначався для хатньої роботи. Вона зачесалася, прокралася повз кімнату батька і спустилася на перший поверх. Там вона розгорнула свій зошит і витягла листівку від Арона. У вітальні вона витрусила з другого тому мемуарів Аронові листи, підняла поділ сарафана і засунула листи за резинку трусиків. Пакетик трохи випинався, тому на кухні Абра надягла великий фартух, щоб його не було видно.

— Можеш почистити моркву,— сказала їй мати.— Вода там гаряча?

— Вже закипає.

— Поклади в чашку бульйонний кубик, люба. Лікар каже, що бульйон підкріпить батькові сили.

Коли мати понесла нагору паруючу чашку, Абра відчинила відділення для спалювання у газовій плиті, поклала туди листи і запалила.

Мати повернулася і сказала:

— Щось горить.

— Я спалила сміття. Його там зібралося чимало.

— Треба питати мене, перш ніж робити щось подібне. Я зберігаю сміття, щоб обігріти вранці кухню.

— Вибач, мамо,— сказала Абра.— Я про це не подумала.

— А вже треба навчитися думати. Ти взагалі щось дуже неуважна стала останнім часом.

— Вибач, мамо.

— Що збережено, те зароблено.

У їдальні задзеленчав телефон. Мати пішла узяти слухавку. Абра чула, як мати говорить:

— Ні, з ним не можна зустрітися. Це розпорядження лікаря. Йому ні з ким не можна бачитися — буквально ні з ким.

Мати повернулася на кухню.

— Знову цей суддя Кнудсен,— повідомила вона.

Розділ 53

1

Наступного дня на уроках Абра була у чудовому гуморі від того, що піде у гості до Лі. На перерві вона зустріла в коридорі Кела.

— Ти сказав йому, що я прийду?

— Він уже пече якісь нові фруктові тістечка,— сказав Кел. Він був одягнений у свою шкільну форму — тісний високий комірець, погано припасований кітель, гетри.

— У тебе буде урок військової підготовки,— сказала Абра.— Я прийду перша. А що за тістечка?

— Не знаю. Тільки залиши мені трохи, гаразд? Пахло полуницями. Залиши для мене два.

— Хочеш подивитися, який я маю подарунок для Лі? Гляди! — Абра відкрила маленьку картонну коробочку.— Це нова картоплечистка. Знімає саму тільки шкірку. Легко користуватися. Купила спеціально для Лі.

— Не діждатися мені своїх тістечок,— усміхнувся Кел.— Я трохи запізнюся, зачекай на мене, добре?

— Допоможеш мені віднести підручники додому?

— Так,— відповів Кел.

Вона дивилася довгим поглядом йому просто в очі, аж доки він не відвів їх, а потім пішла до свого класу.

2

Адам призвичаївся пізно вставати, точніше, він призвичаївся часто засинати — короткі періоди сну серед ночі й серед дня. Лі зазирав до його спальні кілька разів, поки не побачив, що Адам прокинувся.

— Я гарно почуваюся сьогодні вранці,— сповістив він Лі.

— Якщо це можна назвати ранком. Уже мало не одинадцята.

— Господи Боже! Час вставати.

— Навіщо? — спитав Лі.

— Навіщо? І справді, навіщо? Але я добре почуваюся, Лі. Міг би навіть сходити до призовної комісії. Що там з погодою?

— Сиро,— відповів Лі.

Він допоміг Адаму підвестися. Ґудзики, шнурки і комірці завдавали Адаму клопоту.

Поки Лі допомагав йому, Адам сказав:

— Я бачив сон — такий реальний. Мені наснився мій батько.

— Славетний джентльмен, як я чув,— зауважив Лі.— Я прочитав усі ті матеріали, що їх надіслав адвокат твого брата. Мусив бути величним старим джентльменом.

— А ти знаєш, що він крадій? — Адам спокійно подивився на Лі.

— Тобі щось наснилося. Він похований на Арлінгтонському військовому цвинтарі. В одній з газетних вирізок говориться, що на похороні були присутні віце-президент і міністр оборони. Гадаю, наша газета радо надрукувала би про нього статтю, а надто зараз, коли йде війна. Ти хотів би переглянути матеріали?

— Він був крадій,— повторив Адам.— Колись я так не думав, а зараз упевнений. Він украв гроші у Великій армії Республіки.

— Я не вірю,— сказав Лі.

В очах Адама виступили сльози. Він став страшенно тонкосльозим.

— Сиди тут,— наказав Лі,— а я зараз принесу тобі сніданок. Знаєш, хто до нас сьогодні прийде? Абра.

— Абра? — спитав Адам.— А, ну звісно, Абра. Вона хороша дівчинка.

— Я її люблю,— просто сказав Лі. Він усадовив Адама за ломберний столик у спальні.— Хочеш поскладати пазл, поки я готуватиму сніданок?

— Ні, дякую. Не такого ранку. Хочу порозмислити над тим сном, поки його пам’ятаю.

Коли Лі приніс тацю зі сніданком, Адам спав у своєму кріслі. Лі збудив його, почитав йому місцеву газету, поки той їв, і допоміг дійти до туалету.

У кухні солодко пахло полуничними тістечками, деякі ягоди випали на деко і підгоріли, і гострий гірко-солодкий аромат викликав приємну оскому. Лі відчував спокійне, радісне піднесення. То була радість перемін. Життя Адама потроху рухається до свого кінця, подумав він. І моє життя, напевно, рухається до свого кінця, але я того не відчуваю. Я почуваюся безсмертним. Давно, коли я був дуже молодий, то почувався смертним,— а тепер ні. Смерть відступила. Цікаво, чи таке відчуття — нормальне?