НА СХІД ВІД ЕДЕМУ

Том, третій син, був найбільше подібний до свого батька. Він народився у люті й жив серед громовиць. Том стрімко поринув у життя. Йому не було рівних у радощах і захопленнях. Він не відкривав для себе світ і людей, він їх сам створював. Коли він читав батьківські книжки, він був першим. Він жив у світі сяючому, свіжому і нерозвіданому, як Едем на шостий день творіння. Томові думки рвучко металися, як лоша на веселому пасовиську, і коли згодом світ виставив перепони, він проривався через дроти, а коли його оточив останній частокіл, він прорвався і крізь нього. А оскільки він був здатний на величезну радість, йому була не чужа й величезна скорбота, тож коли його песик помер, настав кінець світу.

Том був такий самий винахідливий, як і батько, але ще сміливіший. Він брався за речі, за які не наважився б узятися батько. А ще ним володіла неймовірна сексуальність, якої не мав батько. Можливо, саме через цю незгасиму сексуальну жагу він так і не одружився. Він народився у дуже високоморальній сім’ї. Можливо, його мрії, його палкість і намагання її втамувати викликали у нього відчуття меншовартості, яке подеколи гнало його в гори виплакатися. У Томі чудово поєднувалися варварство і шляхетність. Він працював, як навіжений, щоб угамувати роботою свої нестямні пориви.

Ірландцям властиві розпачливі веселощі, але їм не менш властивий і суворий, похмурий дух, який згинає їм рамена і вдивляється у їхні думки. Варто їм засміятися надто голосно, як цей дух устромляє свій довгий палець їм у горло. Вони засуджують себе ще до того, як їх звинуватили, а це значить, що їм завжди доводиться захищатися.

Коли Том мав дев’ять років, він непокоївся, що його гарненька молодша сестра Моллі погано розмовляє. Він попросив її розтулити рота і побачив перетинку під язиком, яка викликала ці проблеми. «Я все влаштую»,— сказав він. Відвів сестру в таємне місце подалі від домівки, нагострив кишеньковий ножик на камені й розрізав перепону для мовлення. Потім втік, і його знудило.

Подвір’я Гамільтонів розросталося разом зі збільшенням родини. Дім був спроектований так, щоб прибудови виникали там, де потрібно. Первісна будівля з залою й кухнею скоро загубилася у сумбурній плутанині прибудов і навісів.

Тим часом Семюель не ставав багатшим. Він виробив дуже погану звичку щодо патентів, від цієї хвороби потерпає багато чоловіків. Він винайшов одну деталь молотарки, яка була краща, дешевша і продуктивніша за всі досі відомі. Адвокат у справах патентування проковтнув його невеличкий прибуток упродовж року. Семюель послав свої моделі виробникові, той хутко відхилив його креслення, але запозичив метод. Наступні кілька років були дуже сутужні через судовий процес, і викачка грошей припинилася, тільки коли Семюель програв у суді. Тоді він уперше з гіркого досвіду утямив, що без грошей не можна відсудити гроші. Але він підхопив патентну лихоманку, і з року в рік гроші, зароблені молотьбою і ковальством, висмоктувалися патентами. Діти Гамільтонів ходили босоніж, їхні комбінезони були латані-перелатані, їжі часом не вистачало, бо треба було платити за сині креслення з зубцями, кріпленнями, проекціями і рівнями.

Деякі чоловіки мислять масштабно, деякі — приземлено. Семюель і його сини Том і Джо думали багато, а Джордж і Віль — мало. Джозеф був четвертий син, мрійливий хлопчик, якого дуже любила і захищала вся сім’я. Він рано усвідомив, що усміхнена безпорадність — його найкращий захист від роботи. Брати його, всі без винятку, були міцними невтомними трударями. Їм легше було зробити роботу замість Джо, ніж примусити працювати його. Батько й мати вважали його поетом, бо ні до чого путнього він не мав хисту. Це справило на нього сильне враження, і він почав писати якісь гладенькі віршики, щоб виправдати репутацію поета. Джо був ледащий фізично, але, схоже, він і розум мав ледащий. Він промріяв усе своє життя, і мати любила його більше за інших дітей, бо їй він здавався безпорадним. Насправді він був менше за все безпорадним, тому що отримував усе, чого бажав, з мінімальними зусиллями. Джо був пестунчиком у родині.

У феодальні часи невміння юнака володіти мечем і списом приводила його до церкви; в родині Гамільтонів невміння Джо добре працювати на фермі спрямувало його до вищої освіти. Він не був ані хворобливим, ані слабким, але не міг нічого піднімати; він погано їздив верхи і мав відразу до коней. Уся родина поблажливо сміялася, коли пригадувала, як Джо намагався навчитися упоратися з плугом; його кривуляста перша борозна звивалася луговим струмком, а друга лише раз торкнулася першої, перетнула її і полізла кудись убік.

Поступово він позбувся всіх обов’язків на фермі. Мати пояснювала, що голова у нього в хмарах, ніби то була якась особлива чеснота.