НА СХІД ВІД ЕДЕМУ

Його донька Уна стала вдумливою ученицею, пильною і серйозною. Він пишався її сміливим, допитливим розумом. Відучившись у середній школі Салінаса, Олів готувалася складати іспити в окрузі. Олів збиралася стати вчителькою, це була честь, все одно як в Ірландії мати в родині священика. Джо треба було посилати до коледжу, бо ні до чого іншого він не був придатний. Віль уже прошов чималий шлях до накопичення несподіваних статків. Том постраждав у світах і зализував рани. Дессі вчилася на модистку, а Моллі, красуня Моллі, безумовно, знайде собі заможного чоловіка.

Питання про спадок не виникало. Гірське ранчо було хоча й величезне, але вкрай збиткове. Семюель бурив колодязь за колодязем, та не міг знайти воду на своїй власній землі. Якби знайшов, усе було б інакше. Вода зробила б їх відносно заможними. Єдиним джерелом води була злиденна труба біля дому, якою викачували воду з глибини землі; іноді вона небезпечно заглиблювалася, а двічі пересихала. Худоба мусила приходити з дальніх ділянок ранчо на водопій, а потім знову повертатися на пасовисько.

Загалом то була чудова міцна родина, з устоями, яка успішно вросла у Салінас-Веллі, не бідніша за багатьох і не багатша за багатьох. То була урівноважена родина, зі своїми консерваторами і своїми радикалами, своїми мрійниками і своїми прагматиками. Семюель був вельми втішений плодами своїх чересел.

Розділ 6

1

Коли Адам пішов до війська, а Кир перебрався до Вашингтона, Карл замешкав на фермі сам. Він хвалився, що знайде собі дружину, але нічого не робив для того, щоб зрештою тихенько собі одружитися: не зустрічався з дівчатами, не запрошував їх на танці, не випробовував їхні чесноти — і навпаки. Справа в тому, що Карл був неймовірно сором’язливий з дівчатами. І, подібно до багатьох несміливих чоловіків, він задовольняв свої природні потреби з анонімними повіями. Соромливому чоловіку повія надає велику безпеку. Вона отримує платню авансом і перетворюється на товар, а соромливий чоловік може розважатися з нею або бути брутальним. Окрім того, тут не існує загрози, що тобі можуть відмовити, а відмова страшенно лякає соромливого чоловіка.

Влаштовувалося все просто й відносно потаємно. На верхньому поверсі хазяїн таверни тримав три кімнати для тимчасових мешканців і здавав їх дівчатам на два тижні. Коли два тижні збігали, на їхнє місце прибувала нова група дівчат. Містер Галлам, хазяїн таверни, в оборудках участі не брав. Він навіть міг майже не брехав, стверджуючи, що нічого про них не знає. Він просто брав п’ятикратну платню за свої три кімнати. Дівчат добирав, поставляв, перевозив, муштрував і обкрадав сутенер на прізвище Едвардс, який мешкав у Бостоні. Його дівчата неквапно колесили маленькими містечками, ніде не затримуючись більше ніж два тижні. Система працювала бездоганно. Жодна з дівчат не перебувала у місті настільки довго, щоб викликати невдоволення громадян або поліції. Вони рідко покидали свої кімнати й уникали людних місць. Під страхом побиття їм заборонялося напиватися, піднімати галас і закохуватися. Їжу їм подавали у кімнату, і клієнтів ретельно приховували. Жодному п’яному не дозволялося підніматися до дівчат. Що півроку кожна з дівчат отримувала місячну відпустку, щоб добряче впитися і побешкетувати. На роботі, якщо дівчина порушувала правила, містер Едвардс особисто зривав з неї одяг, затикав рота кляпом і шмагав батогом мало не до смерті. Якщо вона повторювала таке, то опинялася у в’язниці за звинуваченням у бродяжництві й відвертій проституції.

Двотижневі періоди мали ще одну перевагу. Багато дівчат потерпало від венеричних хвороб, але дівчина майже завжди виїжджала до того, як її подаруночок проявлявся у клієнта. Чоловіку не було на кому зганяти свою лють. Містер Галлам про те нічого не відав, а містер Едвардс ніколи не з’являвся привселюдно у своїй діловій іпостасі. Він чудово налагодив свою мережу.

Всі дівчата були одного типу — гладкі, сильні, ліниві й нудні. Чоловікам важко було помітити відмінність. Карл Траск виробив звичку щонайменше раз на два тижні ходити до таверни, пробиратися на верхній поверх, швидко робити свою справу і повертатися до бару трохи напитися.

Будинок Трасків ніколи не був веселим місцем, та коли мешкати в ньому залишився тільки Карл, він почав похмуро, квапливо руйнуватися. Мереживні фіранки посіріли, підлоги стали липкими й вологими, хоч їх і підмітали. Кухню — стіни, вікна і стелю — немов залакували жиром з пателень.

Жінки, які там колись мешкали, безнастанно мили, шкребли й вибивали, а раз на два роки робили генеральне прибирання, і бруд не заводився. Карл лише іноді підмітав у домі. Він відмовився від простирадл і спав між вовняними ковдрами. Який сенс прибирати в домі, який ніхто не бачить? Лише тими вечорами, коли він ішов до таверни, Карл мився і вбирався у чистий одяг.

У Карлі оселився якийсь неспокій, що охоплював його на світанку. Карл працював на фермі головно тому, що був самотній. Повертаючися з робіт, він жадібно ковтав смажену їжу, лягав у ліжко і впадав у сплячку.