НА СХІД ВІД ЕДЕМУ

«Любий брате Адаме,— говорилося в листі,— я беру в руки перо з надією, що ти перебуваєш у доброму здоров’ї». Карл завжди так розпочинав, щоб полегшити собі труд написання. «Я не отримав відповіді на свій останній лист, але, гадаю, ти маєш нагальніші справи — ха-ха! Дощ випав невчасно і пошкодив цвіт яблунь. Навряд чи ми матимемо багато яблук, щоб їх вистачило до зими, але я заготовлю все, що можна. Сьогодні ввечері я прибрав удома, тепер усе вологе й мильне, та навряд чи стало чистіше. Як матері вдавалося тримати хату в такій чистоті, не знаєш? Зараз тут усе має інший вигляд. Щось тут завелося. Не знаю що, але я не можу це вишкрябати. Проте я розмазав бруд трохи рівніше. Ха-ха!

Чи писав тобі батько про свою подорож? Він вирушив просто до Сан-Франциско у Каліфорнії шукати місце для табірних стоянок Великої армії. Туди збирається міністр оборони, і батько має його представляти. Але для батька то не надто велика честь. Він три або чотири рази зустрічався з Президентом і навіть був на вечері у Білому домі. Хотів би я побачити Білий дім! Може, якось ми з тобою разом туди виберемося, коли ти повернешся додому. Батько міг би нас оселити у себе на кілька днів, а вже побачити тебе він буде страшенно радий.

Гадаю, мені вже час підшукувати собі дружину. Ферма наша хороша, і хоча я не бозна який подарунок, деякі дівчата можуть зазіхнути на таку ферму. Що ти думаєш? Ти не казав, що повернешся додому, коли закінчиться твоя служба в армії. А я на це сподіваюся. Я скучив за тобою».

На цьому текст закінчувався. На аркуші була якась карлючка і чорнильна ляпка, потім писалося олівцем, але почерк був інший.

Олівцем було написано: «Пізніше. Тут відмовила ручка. Перо зламалося. Доведеться купити інше перо у селі — це проржавіло».

Слова потекли гладкіше. «Думаю, треба дочекатися нового пера і не писати олівцем. Просто я сидів на кухні, горіла лампа, я замислився, настала ніч, вже по дванадцятій, гадаю, але я не дивився на годинник. Старигань Чорний Джо вже кукурікав у курнику. Раптом материне крісло-гойдалка рипнуло. Ніби вона на ньому сидить. Ти знаєш, я не вірю у такі штуки, але на мене наринули спогади, як-от бувало з тобою. Гадаю, я порву цього листа, бо який сенс писати такі дурниці».

Слова набігали тепер одне на одне, ніби поспішали і боялися запізнитися.

«Якщо я його все одно викину, то чому б і не дописати? Схоже, ніби увесь будинок живий, і в нього повсюди очі, ніби за дверима причаїлися люди, готові увійти, щойно відвернешся. Від цього у мене мурашки бігають. Я хочу сказати — я хочу сказати — тобто, я так і не зрозумів — ну навіщо батько так вчинив. Тобто, чому йому не сподобався ніж, який я подарував йому на день народження. Чому? То ж був класний ніж, йому був потрібен класний ніж. Якби він ним користався, чи бодай нагострив, чи витяг з кишені й подивився на нього,— більше нічого мені й не треба. Якби йому б сподобався мій ніж, я б ніколи не напав на тебе. Але я мусив відігратися на тобі. Мені здається, що материне крісло погойдується. Це від світла. Я не можу взяти це до тями. Ніби щось лишилося недоробленим. Ніби зробив половину роботи, але не розумієш, що саме. Щось лишилося незакінченим. Мені не слід тут бути. Мені слід мандрувати по світу, а не сидіти отут на хорошій фермі й шукати собі жінку. Тут щось не так, щось не доведене до кінця, ніби сталося зарано і лишилося поза увагою. Я мусив би бути там, де ти, а ти — тут. Я ніколи не думав про це раніше. Можливо, тому, що зараз пізно — ще пізніше. Я щойно визирнув надвір і побачив, що світає. Не думаю, що я засинав. Як може ніч так швидко проминути? Зараз я не можу йти спати. Я взагалі не можу спати».

Лист не мав підпису. Мабуть, Карл забув, що збирався його знищити, і відіслав. Але Адам зберігав його певний час, а коли брався перечитувати, його били дрижаки, а чому — він сам не знав.

Розділ 5

На ранчо підростали маленькі Гамільтони, і щороку з’являвся новенький. Джордж уже став високим гарним парубком, лагідним і приязним, з природною вишуканістю манер. Навіть дитиною він був чемний, що називається, «безпроблемний». Він успадкував від батька ошатність: його вбрання, тіло й волосся завжди були чисті й охайні, й він ніколи не здавався погано вдягненим, навіть коли саме так і було. Джордж був безгрішним хлопчиком і став безгрішним чоловіком. Його ніколи не звинувачували у жодних злочинах, а його проступки були дріб’язкові. В середині життя, приблизно в ту пору, коли подібні речі виходять назовні, виявилося, що він страждає на злоякісну анемію. Можливо, його доброчесність витікала з браку енергії.

Слідом за Джорджем ішов Вільям, кремезний і флегматичний. Віль мав убогу фантазію, але неабияку енергію. З самого дитинства він був трудівник, варто було комусь сказати, що саме треба зробити, як він невтомно за це брався. Він був консерватор, не лише в політиці, а в усьому. Будь-які ідеї здавалися йому революційними, він уникав їх з підозрою і відразою. Віль любив жити так, щоб ніхто не міг на нього поскаржитися, і для цього намагався жити так, як усі інші.