Міхал Шьмєляк - Вники

величину, і всі анатомічні деталі, м'язи, шкірні складки, краплі крові, були відтворені з підвищеною увагою

до деталей. Це точно не був витвір романського мистецтва.

– Красивий, чи не так? – спитав парох. – Як я ненавиджу ці собори, усипані золотом, зґвалтовані

блиском, які виглядають як стара жінка, задрапірована коштовностями, щоб приховати корупцію та час, що

минає. Вони віддаляють людей від суті справи і не відповідають тому, чого навчав Христос. А тут дійсно

можна поговорити з Богом і почути його.

– Хрест старовинний?

Священик пронизливо подивився на нього, ніби гість поставив дуже недоречне запитання.

– Так, але в цьому питанні треба довіряти, скоріше, легендам. Можливо, це неправильне слово, скажімо, усна традиція, а не легенда. Ну, я не знаю, чи ви коли-небудь чули про такого лицаря, як Мщуй зі

Скшинно.

– Єдиний, кого я знаю, це Завіша Чорний.

– Досить близько. Проте про Грюнвальдську битву ви напевно чули.

– Хто ж не чув? Якщо поляк прокинеться вночі, він знатиме свій номер PESEL і дату Грюнвальдської

битви.

– Саме так, — усміхнувся парафіяльний священик. – Так от, вважають, що Мщуй зі Скшинно вбив

великого магістра Ульріха фон Юнгінгена під час Грюнвальдської битви. Впевненості у нас немає, тому що

4

Славомір (Sławomir Zapała) (1983) - композитор, вокаліст, провидець (???) , зірка естради, кіно і

телебачення. Творець нового музичного жанру Rock Polo, поєднання танцювальної музики з благородним

рок-звучанням. Жінкам 45+ дуже подобається.

13

досі невідомо, хто його вбив. Проте припустімо, що це було саме так. Як переможець, лицар міг забрати у

переможеного обладунки та зброю, що Мщуй і зробив. Він пожертвував туніку Великого Магістра церкві в

Кіях, де вона служила ризою для меси аж до розділів Польщі. Що важливо для нашої історії, Мщую належав

замок у Бурвалді, а це не так вже й далеко звідси. Так ось, за традицією, він подорожував з дружиною, і

дорогою їх спіткала жахлива буря. Ви знаєте, які бурі бувають у горах, раптові й сильні. За легендою, саме тут

вони мали сховатися під час грози. Дружина була при надії, а стрес від бурі спричинив передчасні пологи. На

щастя, місцева бабуся-травниця, яку нібито звали Добромила, прийняла дитину, яка народилася здоровою.

У подяку за турботу Мщуй надіслав цей самий хрест, який нібито захоплений від тевтонських лицарів, а під

час битви його несли поруч із самим великим магістром. Він також додав золотий, багато прикрашений

кинджал, який мав на поясі один з тевтонських лицарів. Скільки в цьому правди? Не знаю. Справа в тому, що

всі тут вірять у цю історію.

– Історія красива, – сказав Косма, який вирішив увечері заглибитися в історію невідомого лицаря.

Може, він спитає про це у Майі? Як краєзнавець, вона, мабуть, мала б знати цю легенду.

– Стилет ми зберігаємо тут. – Парох підвів його до вівтаря, збоку була картина із зображенням

лицаря, а під нею в скляній коробці дивної краси кинджал, точніше маленький меч. Косма погано

розбирався у середньовічній зброї.

– Гарний. Але ж це пам’ятка світового рівня. А з Мальборка не просили його?

– Ніхто ніколи нічого не вимагав. Мало хто знає, що Вники взагалі існують, і це для нас добре.

– Навіть якщо це легенда, варто було б вивчити цей кинджал, — сказав Косма.

– Якщо повернутися до легенд, то з цим хрестом пов’язана ще одна.

– Так?

– Але її вам розповідати не стану, не буду псувати панові забави, – загадково посміхнувся священик.

– Кажуть, відкривати істину і самостійно досліджувати знання – найбільша насолода, і я не збираюся її

віднімати у вас. У будь-якому випадку, ми костел не закриваємо, тому, якщо ви захочете помислити тут...

– Я і справді не практикую.

– Але ж колись ви служили месу, чи не так? – запитав парох, уважно дивлячись на гостя.

– Можна так сказати.

– Як поліцейський завжди впізнає поліцейського здалеку, так і священик впізнає священика або

когось, хто був тісно пов’язаний з життям церкви по другий бік вівтаря. Може, колись поговоримо про це, я

більше не буду вас турбувати. З Богом.

Священик розвернувся й пішов до вівтаря. Косма ще раз подивився на інтер'єр храму, а потім

вийшов назовні. Його рука рефлекторно здригнулася, щоб набрати святої води з кропильниці й

перехреститися, але він утримався.

Косма вийшов з костелу і ще раз глянув у бік цвинтаря, але Майї не помітив.

Він попрямував до дороги, настав час нарешті відвідати крамницю. Погода була чудова, наближався

полудень, але людей на вулицях, точніше, на єдиній вулиці, села вже не було. Було тихо, спокійно, якось

мляво.

  

Під парасольками крамнички ніхто не відпочивав і не пив пиво. Коли Косма зайшов, на двері

задзвонив дзвінок, і він відчув себе дитиною: ні скляних пивних холодильників, ні кричущої реклами, ні

полиць, обліплених кричущими логотипами. Просто старі прилавки, голосно дзижчачі холодильники з