Примітка Тома
Я щойно прочитав цей розділ і для очистки сумління наступний теж. Емманюель
більш ніде не згадує про нараду, на якій за пропозицією Пейссу й Колена його
одностайно обрали мальвільським абатом.
Я гадаю, що читача це трохи здивує. Мене також здивувало. Бо є чого дивуватися,
коли чишаєш коротке повідомлення, буквально в кількох рядках, про нараду, яка
тривала три години.
Може виникнути також запитання, як Пейссу й Колен додумалися висунути таку
пропозицію й особливо як це сталося, що Мейссоньє а я голосували “за”.
Отож я відповідаю на ці два запитання.
Перше. Ось свідчення Молена, з яким я ровмовдяв наступного дня після наради,
коли Емманюель тренував Силача за першою огорожею. Цитую Коленову розповідь
слово в слово: “Емманюель сам попросив Пейссу й мене, щоб ми запропонували його
на мяльвільського абата. Ти сам знаєш, що нам таке й на думку не спало б! Він
попросив нас про це в своїй кімнаті. А які він висунув для цього аргументи, то
ти й сам знаєш. Учора ввечері ми їх довгенько перебирали. По-перше, ні в якому
разі не можна пустити до себе шпигуна, якого Фюльбер прагне нам нав’язати. По-друге, не можна також кривдити тих мешканців Мальвіля, що хочуть
слухати месу. Інакше вони щонеділі ходитимуть до Ла-Рока, і в замку більше не
буде єдності”. - “Але ж ти знаєш, що Емманюель невіруючий”, - заперечую я “А я
не шевен цього, - відповідає Колен. - Я навіть сказав би, що, на мою думку,
Емманюеля завжди приваблювала релігія. Справа тільки в тому, що він хотів бути
священиком, так би мовити, для себе. - Відтак Колен посміхається й додає: - Ну,
ось він і домігся свого!”
Я гадаю, що в цьому Коленовому свідченні треба підкреслити: перше - Емманюель
домовляється нишком з Коленом і Пейссу, щоб вони запропонували його на абата; і
друге - Емманюеля завжди приваблювала релігія.
Перший факт, який потвердив і Пейссу, незаперечний. А от щодо другого, можна
було б посперечатися.
Друге. Під час наради голосували не раз, а двічі. Перший раз проголосували “за”
Пейссу, Колен, Жаке, Йену, Фальвіна й М’єтта. Мейссоньє і я утрималися.
Емманюель дуже боляче сприйняв те, що ми утрималися. Мовляв, ми не
усвідомлюємо, що робимо! Послаблюємо його позиції! Фюльбер витлумачить це
мешканцям Ла-Рока як вияв недовір’я! Одне слово, ми розкололи єдність Мальвіля! Щодо нього, то він, якщо ми, й
надалі наполягатимемо на своєму, відмовиться стати мальвільським абатом і не
чинитиме перешкод Фюльберовим підступам.
Коротше кажучи, Емманюель удався до деякого тиску. І оскільки, з одного боку,
на нас почали дивитися у Мальвілі як на двох отруйних гадюк, а з другого - ми й
самі побачили, що Емманюель і справді ладен махнути на все рукою, то вирішили
скоритися; Мейссоньє і я відмовилися від свого попереднього рішення і вдруге
проголосували “за”.
Таким чином, Емманюель домігся одностайності, якої прагнув.
XI