Іван Котляревський

Невдовзі Котляревський повертається до рідного міста, де в батьківській хаті ще жила його мати. Треба було знайти якесь місце на цивільній службі. Його в рідній Полтаві довелося шукати в приймальнях столичних вельмож. Серед меценатів, які могли допомогти капітанові у відставці, був добре йому знайомий, багатий та впливовий Семен Михайлович Кочубей. Може, завдяки Кочубею, може, кому іншому (кажуть, що Котляревському запропонував посаду генерал-губернатор краю князь Бібіков) Іван Петрович тільки через два з половиною роки після відставки з військової служби (за формулярним списком – 3 червня 1810 р.) був призначений наглядачем Полтавського будинку виховання дітей бідних дворян. (І перебував на цій посаді майже до кінця життя.) Про життя бідних дворян Котляревський знав не з розповідей інших людей, а з власного життя, знав і про потреби й проблеми дітей із таких сімей.

Цей Будинок виховання був заснований у Полтаві за проектом відомого російського письменника Василя Капніста, що виконував деякий час обов'язки директора училищ Полтавської губернії. В організації його відбився вплив ідей Просвітництва. Згідно зі статутом, у цьому закладі могли здобувати освіту не тільки діти збіднілих дворян, а й вихідці з інших суспільних станів, у навчанні вихованців головне місце посідали загальноосвітні предмети – математика, література, географія, також викладали артилерію, фортифікацію, архітектуру, музику, танці тощо. Це була своєрідна бурса при міській гімназії. Служба в цьому закладі захопила Івана Петровича – Котляревський практично вів усе господарство Будинку виховання, адже він мусив піклуватися про забезпечення вихованців усім необхідним. Він відзначився на цій посаді турботливим ставленням до дітей і піклуванням про них: повсякденно дбав, щоб діти були добре одягнені, вчились у сприятливих, комфортних умовах. Гуманне ставлення до дітей, створення всіх необхідних умов для розвитку їх природних здібностей – ось ті педагогічні принципи, яких дотримувався Котляревський у своїй виховній діяльності. Гаряче підтримав Іван Петрович напрям виховання в Будинку, вироблений під впливом В. Капніста. Не випадково один з консервативно настроєних мешканців міста скаржився батькові М. В. Остроградського (який з 1810 року вчився в Будинку) на напрям виховання в цьому закладі: «Про Закон Божий ніхто навіть поняття не має, або краще сказати, чого вчать дітей, і самі не відають». Згодом вихованець М. В. Остроградський стане видатним математиком, академіком російської та кількох зарубіжних академій, буде приятелювати з Тарасом Шевченком.

У закладі жило щороку 200—250 учнів, на утримання яких виділялися, до слова, мізерні кошти. Іван Петрович, певне, мав хист доброго економіста, бо вмів по-хазяйському розпорядитися навіть малими грошима. Діти мали білизну й «губернські мундири», окремі постелі, добре харчувалися. На заощаджені гроші було побудовано для них лікарню й лазню, а також льодовник для зберігання продуктів; щороку в банк вкладалося до п'яти тисяч карбованців. Ці гроші були призначені тим, хто закінчував гімназію і влаштовувався на службу у військо або якусь канцелярію.

Для позбавлених сім'ї вихованців Будинку Іван Петрович був батьком – суворим, вимогливим і водночас добрим, уважним, справедливим. Він скасував фізичні покарання, на бешкетників і лінькуватих впливав поясненнями, умовляннями. Організовував для дітей різні розваги: виїзди на природу, різдвяні ялинки, колядування й щедрування, а також вистави невеликих п'єс, у яких сам і грав разом з вихованцями, – зокрема комічні ролі. Клопотався й про те, щоб учні одержали достатні знання з різних предметів, були добре вихованими, людяними, вміли поводитися в товаристві. Вихованці його дуже любили й шанували. Задоволений своєю роботою був і сам Котляревський. М. Новиков у листі до друга писав: «Чиновник цей в колі вихованців є поважливим і строгим батьком, нагорода трудів його відбита завжди на обличчі його, задоволення внутрішнє і схвалення совісті видно у всіх рисах його. І він оскільки строгий в управлінні вихованцями, остільки дбайливий про доставления їм приємності». Виховний заклад, керований Котляревським, мав добру славу серед полтавців, і батьки охоче віддавали до нього своїх дітей.

Перебуваючи в 1817 році в Полтаві, цар Олександр І відвідав Будинок виховання. За добре ведення справ («за деятельность и усердие его», як було зазначено в грамоті, «коими улучшил сие заведение») цар нагородив Івана Петровича Котляревського чином майора, пенсією в 500 карбованців щорічно та діамантовим перснем.