Як ведеться, так і живеться

Галя справді почала мінятися: трудно молодій дівчині вистояти проти хорошого убору, а ще трудніше, коли на неї дивляться очі молодого паничика, коли перед нею вертиться така куколка, як Олександра. Олександра сів і пав у Василя, іноді і по двічі на день забігає. Познайомився із старою він, і такий балакучий, такий ввічливий, негордовитий. Параска так вихвалює його і з усії мочі тягнеться стати нарівні з сином багатого одкупщика. Василь іноді підсміюється, а проте радіє, що сім'я їх обчищається від мужланства. Галя поняла ту Василеву лайку: мужланство. Спершу вона казала на те: хіба і в мужиків не однакова душа? Вони тілько бідніші і через те мужики. А тепер щось наче, чула вона, відганяло від мужика. От порівняти братів двоюродних до Василя. Те — та не те. І вона досі була така мужичка. Тепер вона простуватиме за братом. Вся сім'я назброїлася на одне діло, — затихли в неї лайка і сварка, настав тихий мир та лад. А проте Галя добре бачила, через віщо така переміна настала до неї, — не заприміть її Олександра, може б вона і досі у своїх дрантях завита ходила. Він витяг її з калюжі! Він її спаситель. Галя така вдячна Олександрові, через це вона так і турбувалася сьогодні нарядитися як краще ще до приходу його. Сама мати помагала їй розчесати чорную довгую косу, — не в одну вона заплела її — так тілько мужички ходять! — сказала і, розділивши надвоє, обвила голову наче калачем. Та Галя, та не та! Гладенько причесана голова при її довгобразому лиці здавалася якоюсь гострою, малою, — тепер голова поширшала, побільшала, і Галя, глянувши у невеличке дзеркальце, аж усміхнулася, — така вона вродлива і так їй гарно, до лиця при тій причосці.

— Зовсім баришня! — похвалила мати.

У Галі кожна жилочка забреніла від тії похвали. Коли б скоріше Олександра прийшов. І де він так забарився! — думала вона, радіючи, і, надівши шерстяне плаття, побігла перед братом похвалитися.

— Гарно, Василю? — ускочивши у його хату, спитала вона. Василь глянув. Перед ним стояла висока брава панянка. Личко її молоде та радісне як яблучко червоніло, очі горіли, шия, плечі наче виточені з рожевого каменю, лоно високе — видавалось з-під міцно облиплого плаття, стан стрункий, рівний. Якісь іскорки заграли у Василевих очах. Та й гарна ж справді яка моя сестра, — подумав він, — тілько дурненька трошки.

— Козеня! — сказав він.

Галя від того слова хихикнула і радо крутнулася виходити. Тілько що вона добігла до дверей і мала розчиняти, як на порозі показався Олександра. Галя сама не знає чого скрикнула і полинула до брата.

— Здрастуйте! — привітався Олександра. — Чого ж ви? злякалися?

Галя стояла коло брата, закривши лице руками. Тілько що Олександра поздоровкався з Василем, узявшись за руку, як Галя, дзигою метнувшись, вискочила у сіни. Олександра побіг за нею.

— Куди ж ви тікаєте? та дожену ж! — кричав він, женучись за нею. Галя як в'юн той висклизнула з його рук, ускочила у кухню і мерщій вхопилася за клямку.

— Хто там? — спиталася мати.

— Се я, — цокотячи клямкою, обізвавсь з сіней Власов. — Здрастуйте, Парасковія Остаповна! З празничком будьте здорові! здорові!

— Чого ж ти держиш двері?

— Мамочко! хай він не йде! — писнула Галя.

— Пусти! — суворо одказала мати, одігнала геть дочку від дверей і впустила гостя.

— Здрастуйте! з празником! — вітався уже удруге Власов у кухні. — Хотів подивитися на Ганну Йосиповну. Недобра ж! утекла та ще й не пускає.

— Молода! гратися їй хочеться, — сказала з усмішкою мати і сердито скрутнула головою.

— А як вам іде оця причоска! — тимчасом увивався Власов коло Галі, котра, насупившись, стояла спиною до Власова і дивилася у вікно. Галя мерщій скинула з плечей платок на голову.

— А платтячко вам хто шив? Добре пошито. Іч як гарно сидить, стрункий стан так і вирисувався.

Галя знову миттю скинула платок з голови і обвила, кругом ним стан, вона не хотіла, щоб Власов дивився на неї.

— А сережки які у вас! — знову хвалив Власов.

Галя не видержала і, зареготавшись, повернулася до Власова. Личко її червоніло, очі горіли. Стуливши кулак, вона високо підняла його угору і потрясла над Власовим.

— Так і дам! — скрикнула вона, сварячись кулаком.

Власов жахнувся — одсторонивсь, і без того веселі очі Галі ще більше засвітили радістю.

— На яку ви сьогодні ногу устали? — питався тимчасом Власов, любуючись Галею. — Видно на ліву?

— На обидві разом! — скрикнула Галя.

— О щось не видно, щоб на обидві: на ліву. Через те й сердиті.

— Я завжди сердита. Я на всіх вас сердита. Так би узяла та й… — І зціпивши кулаки, вона заскреготала своїми білими та рівними зубами.

Аж мати розреготалася жартовливому змаганню дочки з Власовим. — І коли вона сього навчилася! — думала Параска, любуючись разом і Галею і Олександром, про котрого вона вже не раз думала. А може бог дасть? Чого не буває?.. Тоді б і Василеві і їй би добре жилося, за такого шурина та зятя.

Бог знає, доки б змагалися Галя і Власов між собою, коли б Василь не покликав товариша до себе. Власов пішов.

— І навіщо ви його пустили? — спитала Галя матері.

— Ох, діти мої! — нешвидко зітхнувши, одказала на те Параска.