Як ведеться, так і живеться

У церкву йшли утрьох — Василь, Власов і коло його Галя. Василь чи не хотів іти поруч з сестрою, чи його одтер Власов, — він понуро ішов коло товариша і більше мовчав. Зате Власов не вгавав усю дорогу. То він сміявся, що добре б оце, коли б насіння у руки: ішли б та лущили.

— У церкву йдучи? — спитала здивовано Галя.

— А хоч і в церкву. Сумно, справді, стояти так і слухати гагакання дяків. То жартував з невеличкого платочка, котрим була голова у Галі прикрита. Він рівняв його то з квіточкою, то з метеликом і клявся, божився, що украде.

— Нащо вам?

— На пам'ять.

Галя тілько обдала його іскристим поглядом. Вони доходили до цвинтаря. Сонце весело і ясно грало, обливаючи золотим світом і товсті липи кругом церкви, густо укриті зеленим листом, під котрими в тіні на мнякій травиці понасідало жінок, дітей, [і] церкву, убрану зверху аж до низу гілками зеленого клечання, [і] людей, прибраних і наряжених по — празниковому. А їх було чимало: як рій, збираючись вилітати з рідного улика на нову оселю, гуде і виганяє з себе молоду силу і порозлазиться вона геть по стовбуру, кім'яхами обсяде невеличкий вихід… гуде, — плаче чи радіє, — так само на сей раз було з церквою, — усі двері її порозчиняні, народу усередині трудно просунутись, довгим хвостом він притулився коло виходів, з котрих несло гарячим паром, сизим димом ладану, — на цвинтарі то колом сиділи дівчата, то колесили кругом церкви, коло їх парубки швендяли, скоса позираючи на кращих або багатіше одітих, там діти бігали, ганяючись одне за другим, там баби, хитаючи головами, згадуючи старовинні, лаяли нові порядки, одні тілько усаті та чубаті чоловіки, похнюпившись, мовчали. Чи вони дослухалися до святого слова, що часом виразно вилітало з церкви, чи думали об своїх ланах та степах, чи вродять вони як давно колись родили, а чи хліба серед зими не стане?.. По їх скаменілому обличчю нічого не розбереш…

Наші гордо та пишно увійшли в ворота. Галя скоса позирнула на всі боки і зразу похнюпилася: на праву руч між купкою парубків стояв Карпо і прикро дивився на неї.

— Тут не протовпимось! — сказав Власов, дивлячись на людей, що стіною стояли коло главного входу, — ходімо набік, — ї він повернув в праву руч. Якраз приходилося проходити повз Карпа. Галя чула, як у неї серце зразу чогось забилося і густа краска вкрила лице. Вона, буцім обтрушуючи плаття, геть одхилилася в бік і так пройшла.

— Хвіст вибиває! — сказав хтось з парубків.

— Карпе! дивись! — промовив другий.

— Пішли наші вгору! — додав третій. — І тихий регіт почувся між парубками. Галя тілько придала ходи, щоб мерщій минути.

— Та не поспішайте так! — гукнув на неї Власов. — Дивіться, і туди не можна, — і він ткнув рукою на довгий хвіст народу, що запружував дорогу.

Вони пішли до третіх дверей, — і там народу сила.

— То це і в церкву не прийдеться заглянути! — сказав Василь.

— А треба хіба? По — моєму краще отам під липою в холодочку посидіти, — відказав Власов.

І Галя і Василь стояли на тому, що краще у церкву піти. Василь перший кинувся проложити дорогу, — та так нічого і не зробив. Перші пропустили було його, так що він зібрався було аж на рундук, зате далі — і пальцем нікуди було ткнути.

— Ходімо краще під липу! — сказав Власов. І всі троє, зглянувшись, повернули від церкви.

Ген проти алтаря, аж коло решотки стояла височенна липа. Широкі її віти далеко розпросторились в сторони, прикриваючи пишний килим зеленої трави густою тінню. Дивно, що там нікого не було, та ніхто, видно, і не сидів, бо висока і густа трава не була столочена, а стояла рівно, піднявши угору свої гострі листочки.

— Отамо посідаймо! — скрикнув Власов і перший побіг на облюбовану місцину. Він вибрав саму м'якшу і вищу траву і там розкинув своє пальто.

— Сюди — сюди! — гукав він на Галю, що мала було сідати прямо на траву, — позелените плаття.

Галя сіла на пальто і тілько подумала: отто що воно значить з іншої постанови. Чи парубок так зробив би? Ні, він ще сам позеленив, щоб пореготатися потім.

Коло Галі і Василь опустився.

— Хай і моє не каляється, — усміхаючись сказав він.

— А я про своє байдуже, — додав Власов, лягаючи прямо на траву.