Читаем Я бачу, вас цікавить пітьма полностью

Певно, Андрія занадто поглинуло це завдання, і лише тепер його сп’янілий мозок звільнив місце для чогось іще. Бо щойно він подумки промовив: «Є!» — й жовтогаряче полум’я заходилося лоскотати навислий над ним кінчик цигарки, як десь над його головою немов проламали товсту кору льоду. На Андрія скаженим звуковим потоком упало люте виття пожежної сирени. Він бурхнув йому навіть не у вуха, а кудись набагато глибше — у спинний мозок, у живіт, у кінчики пальців ніг, і Андрій підскочив як ошпарений, умить усвідомивши, що стоїть на самісінькому краю вузесенького, навіть без бровки, тротуару; що з його боку вулиці не припаркована жодна автівка, а громадище пожежного авто займає, здається, увесь провулок. І що саме тут, біля входу в кафе «Міраж» вуличка вигинається, отже, водієві треба дуже постаратися, щоб не проїхатися по тому місцю, де зараз підкурює ментолову цигарку позаштатний експерт поліції, перспективний кримінальний психолог Андрій Гайстер.

Усе це промайнуло в його думках зі швидкістю електричного розряду. І перш ніж нависла над ним криваво-червона кабіна потрапила в поле зору, його тіло рвонуло навтьоки. У голові тягучим покриком лунало панічне: «Не встигну!» — але ноги ніби самі випросталися в дикому стрибку кудись назад і вбік. Він змахнув руками, щоб допомогти прибрати з дороги тулуб, що виявився таким неповоротким, і внутрішньо стиснувся в передчутті неминучого зіткнення. В обличчя і груди вдарив щільний потік гарячого повітря з запахом машинного мастила.

Сніжно-білі водійські дверцята розмастилися в жирну смугу, що була наче намальована на боці напівпрозорого червоного привида, — і пожежне авто промчалося повз нього. Заверещали гальма, какофонія звуків сягнула кульмінації, й ураз усе стихло. Провулок знову став такий само безгомінний, як і кілька секунд тому. В Андрюхиному роті теліпалася зламана цигарка.

Пожежний автомобіль спинився метрів за десять, мовчки блимаючи проблисковими маячками. Водійські дверцята відчинилися, й водій вистрибнув на вузький тротуар.

— Правильна ідея, — прогарчав Андрюха собі під ніс і рішучо пішов назустріч. — Це треба обговорити.

Його кроки були не такі впевнені, як хотілося, а водій пожежки виявився здоровезним чолов’ягою — не меншим за Андрюху. Головне зрозуміти, чого він хоче. Щось у водієвій ході підказувало, що не вибачатися. А якщо так, краще вваляти йому першим. Такій шафі завжди краще вваляти першим…

— Чуєш, ваділа! — гукнув йому Андрій, намагаючись розгледіти вираз обличчя, але навколишній світ уже взявся алкогольним блюром. — Ти бачиш, куди їдеш уащє!

Він устиг зауважити, що сказав «уащє», і подумав, що губи геть не слухаються, аж раптом водій пришвидшив крок. Його величезна постать рухалася неприродно швидко, так, наче хлопець намагався побити рекорд зі спортивної ходи, й Андрій зупинився, приготувавшись захищатися. Аж ось нарешті зміг роздивитися лице.

Ви, мабуть, і самі знаєте, як за екстремальних обставин хміль може раптово вивітритися. Щойно в голові плескотіло погідливе сонячне море, аж раптом ви знову як скло, мозок мислить чітко, так, наче це не ви тільки-но не могли вимовити й слова. Зазвичай таке буває, коли стається щось справді серйозне. Серйозне і дуже погане водночас. Тієї миті, коли Андрій роздивлявся водія пожежного авто, з ним сталося саме це. Бо складно уявити собі щось серйозніше і водночас жахливе, ніж побачити за кілька кроків од себе таке.

Людина не мала обличчя. Усі потрібні заглибини й опуклості начебто присутнє, але риси обличчя намальовані доволі грубо. Смішно, по-дитячому намальований ніс на непевному підвищенні в центрі, недоладно окреслені брови, якісь лялькові рум’яна й ідіотська крива посмішка на місці, де на рот не було і натяку. Та найголовніше — очі. Величезні, незграбно виведені мазками фарби, яка висохла і вкрилася павутинням дрібних тріщин. Білки цих очей наквацяні яскраво-синім, а манюні цятки чоловічків палали божевільним білим.

Заклякнувши на якусь частку секунди, Андрюха, несподівано для себе самого розвернувся й кинувся навтьоки. Згодом, згадуючи цей епізод, він жодного разу не пошкодував, що не залишився перевірити, що ж буде, коли людина з намальованим лицем до нього підійде.

— Валерко! — він влетів у затхле приміщення «Міражу», але столик, де мав сидіти Валера, був порожній.

Андрій умить перетнув невелику залу і розчахнув двері вбиральні.

— Ти тут?

Перейти на страницу:

Похожие книги

Абсолютное оружие
Абсолютное оружие

 Те, кто помнит прежние времена, знают, что самой редкой книжкой в знаменитой «мировской» серии «Зарубежная фантастика» был сборник Роберта Шекли «Паломничество на Землю». За книгой охотились, платили спекулянтам немыслимые деньги, гордились обладанием ею, а неудачники, которых сборник обошел стороной, завидовали счастливцам. Одни считают, что дело в небольшом тираже, другие — что книга была изъята по цензурным причинам, но, думается, правда не в этом. Откройте издание 1966 года наугад на любой странице, и вас затянет водоворот фантазии, где весело, где ни тени скуки, где мудрость не рядится в строгую судейскую мантию, а хитрость, глупость и прочие житейские сорняки всегда остаются с носом. В этом весь Шекли — мудрый, светлый, веселый мастер, который и рассмешит, и подскажет самый простой ответ на любой из самых трудных вопросов, которые задает нам жизнь.

Александр Алексеевич Зиборов , Гарри Гаррисон , Илья Деревянко , Юрий Валерьевич Ершов , Юрий Ершов

Фантастика / Боевик / Детективы / Самиздат, сетевая литература / Социально-психологическая фантастика