Читаем Я бачу, вас цікавить пітьма полностью

У горлі знову зашкрябало, він замовк, намагаючись опанувати себе. Валера стиха пробурмотів: «Царство Небесне». Андрюха покусав губу. Відвернувся. Мовчав, либонь, зо пів хвилини.

— Себе винуватиш? — тихо спитав Валера.

— Срати, грати… — глухо мовив Андрій, не дивлячись на друга. А тоді звів на нього погляд. Очі були сухі. Тільки судина луснула в лівому. — Я живцем себе жеру, Валерко… Живцем жеру…

Він знову вихилив до дна… Хміль уже шумував у голові далеким морським прибоєм.

— Я зараз… — сказав Андрій.

Плакати при Валерці не хотілося. Усе-таки вони були дуже різні. Валера — з тих, що про них кажуть «простий» і «нормальний». Простий собі трудяга зі стандартно-щасливою сім’єю, двома дітьми і щорічним відпочинком на Кінбурнській косі. Натомість Андрій найбільше у світі й боявся саме такого розміреного і стандартного щастя, як у Валерки. З самого малечку. Відтоді, як підріс настільки, щоб зрозуміти, який схожий у їхньої сім’ї кожен наступний рік на попередній. Кожен червень — на кожен червень, кожен вечір п’ятниці — на вечір п’ятниці… Андрій намагався розповісти про це другові. Друг, як завжди, сказав: «Подобається тобі, Андрюхо, все ускладнювати». Може, так воно і є… Може, так і є…

Він довго вмивався в тамтешньому крихітному туалеті. Потім встромив руки під сушарку, але вона не працювала. Паперових рушників не було, й Андрій абияк розмастив рештки води по обличчю. Відображення дивилося на нього зацькованим поглядом побитого собаки.

«Дзвінки тут узагалі ні до чого, — подумки озвався він до відображення. — Усе значно гірше, братан, ти й сам знаєш».

Андрій повернувся до столу вже з четвертою порцією бурбону. Валерка відводив очі, вочевидь не знаючи, як і що казати другові за такої ситуації. Він зосереджено масажував серветкою пальці, намагаючись витерти жир, але той не вбирався. Валерка зіжмакав серветку, кинув на купу таких самих і, зітхнувши, витягнув нову.

— Послухай, Андрюш, — нарешті мовив він, поглянувши на друга. — Там, у тубзіку, мило єсть?

Андрій не стримав усмішки.

— Валер, це найгівняніше на світі співчуття, ти в курсі?

— Та я ж просто…

Озирнувшись, Валера сягнув до штори й гидливо витер пальці об тканину. Вагаючись, подивився на них. А тоді тернув об джинси і задоволено крекнув.

— Я той-во… Реально в шоці сиджу, — сказав він. — Не знаю, шо його й сказать… Ти ж любив її, а тут — отаке.

— У тому-то й діло, що ні, — похмуро сказав Андрій.

— Хто — ні? — перепитав Валерка.

— Любити треба вміть, Валер. А я поки і не пробував… Коли вона сказала, що вагітна, — втік. Міг би лишитися, якби хотів? Міг би. Але не хотів. Не хотів із нею дітей. Вираховував усі оті дні з калькулятором… А хіба не все одно, якщо розібратися? Вона ж мене не зраджувала! Я пішов отоді — і з кінцями. У неї було своє життя. Потім я повернувся… Та яка різниця, чия дитина! От ти знаєш?

Валерка хитнув головою.

— Правильно — ніякої, — тихо сказав Андрій. — Якщо любиш — ніякої. А взяв учора трубку чи ні — то вже таке… Деталі. А ось те, що казав «люблю», а сам, виявляється, не любив… Ось де банан, Валерчику…

— Який банан? — несміливо спитав Валера.

— У легіоні так зальот називали. А я той іще бананейро

Андрій зітхнув і витріщився в цератову скатертину.

— Знаєш, Валер, який був мій перший банан у легіоні… Я два кіло м’яса спер в офіцерській їдальні. Не для себе, ясно… Нас в учебці впроголодь тримали. Навмисно: зайвих відсіювали. А я чергував в офіцерській їдальні. Ну й пацанам на вікенд… Посмажити… Баранина — добрячий такий шмат. Ну і взнали хто. Прийшли в казарму. Усіх на підлогу, відтискатися, а мене — за стіл. І отакезну миску паельї ставлять. Смачна! Здуріти можна… Тільки там порцій двадцять, мабуть, Валер. Поки не з’їси — всі відтискаються. Ти їси — вони корчаться. Отаке-от. Я годину її, мабуть, їв… Годину… — він звів на Валерку тяжкий погляд — і наче вмить постарів років на десять. — А тут вийшло, що я не м’ясо спер, а урвав собі шмат безтурботності, розумієш? Хотів пожити без проблем… І от маєш — ціла миска! Ніяких проблем: ні дівчини, ні дитини, ні мами… Живи собі й радій… Тільки платять інші…

Андрюха скривився і знову взявся за склянку. Валерка накрив її долонею вже на півдорозі до його рота.

— Це ти, брате, глибоко копаєш…

— Любов — це і є глибоко. А я поки ще й не наблизився.

Андрій знову спробував підняти склянку, але Валера не дав.

— Тобі б у командіровку, га? Зміна обстановки, робота. Якраз є для тебе…

— Та куди ти мене можеш відправити зі свого райвідділку! На Оболонь?

— Давай, поприкалуйся мені! Відрядити не можу, а порекомендувати декому в главку — можу. Там іменно по твоєму профілю. Покажеш себе — яка не яка, а перспектива…

— Я пас, Валерчику… Мені, мабуть, краще місяць просто вдома пересидіти.

— Ого, які балачки! Хтось уже якось, кажицця, пересиджував.

Андрій прибрав його руку і знову підняв склянку.

— Андрюх, я серйозно! — Валера перехопив його кисть і забрав бурбон. — Зав’язуй пить! І дома сидіти тобі не можна, ясно? Чи ти забув, як ми познайомилися? І ким ти був!

— Ким?!

— Сам знаєш! Реально за тебе переживаю.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Абсолютное оружие
Абсолютное оружие

 Те, кто помнит прежние времена, знают, что самой редкой книжкой в знаменитой «мировской» серии «Зарубежная фантастика» был сборник Роберта Шекли «Паломничество на Землю». За книгой охотились, платили спекулянтам немыслимые деньги, гордились обладанием ею, а неудачники, которых сборник обошел стороной, завидовали счастливцам. Одни считают, что дело в небольшом тираже, другие — что книга была изъята по цензурным причинам, но, думается, правда не в этом. Откройте издание 1966 года наугад на любой странице, и вас затянет водоворот фантазии, где весело, где ни тени скуки, где мудрость не рядится в строгую судейскую мантию, а хитрость, глупость и прочие житейские сорняки всегда остаются с носом. В этом весь Шекли — мудрый, светлый, веселый мастер, который и рассмешит, и подскажет самый простой ответ на любой из самых трудных вопросов, которые задает нам жизнь.

Александр Алексеевич Зиборов , Гарри Гаррисон , Илья Деревянко , Юрий Валерьевич Ершов , Юрий Ершов

Фантастика / Боевик / Детективы / Самиздат, сетевая литература / Социально-психологическая фантастика