ef8e164b9ddb4e6382d512bdeac55396

Мені все життя брехали. Може, і ти хочеш, щоб я, наче жеребець, доніс вас до

тієї Албасти, а потім ви перетворите мене на мишу чи «живе м’ясо» — так, що

навіть Белокун не складе назад докупи?

У голові пронеслася шалена думка: що, як він говорить сам із собою, а

духи — лише вибрики Дешту, симптоми божевілля?

— Моє ім’я — Амага, і ми реальні, — наче відповіла на його невисловлене

питання відьма.

— Ти можеш чути мої думки? — це було неприємним відкриттям.

— Як крик набридливого жирного мартина, якому хочеться скрутити в’язи, щоб він нарешті замовкнув. І так, я б хотіла перетворити тебе на смердючу

калюжу, з якої ти виліз, але, на жаль, ми з тобою пов’язані. Албасти — чаклунка, уміє відповідати на питання. Ти маєш її знайти, і вона розкаже, де ця клята

Золота Колиска, яка вам так далася, а ще звільнить від нас. Уявляєш, яка удача?

— Тарг теж так вважає?

— Як я, він із тобою говорити не може. Доведеться повірити моєму слову.

Після зустрічі з джадалом дух відьми відчувався як окрема особистість у

голові. Іноді Талавір відчував, як вона дивиться його очима, ніби зазирає у вікно.

Але, як і у випадку з манкуром, коли йому вдавалося зазирати в думки Белокуна, він спостеріг дещо дивне.

— Чому ти боїшся цього золота? — Талавір торкнувся лоба, а потім серця.

Він потребував підтвердження здогадок.

Амага незадоволено заскрипіла, але все ж відповіла:

— Вони зачакловані.

— Брешеш, — задоволено вигукнув Талавір. — Я теж можу читати твої

думки. Або принаймні відчути, коли ти кажеш неправду.

— Добре-добре, брудний ти довбню. Вони зроблені із золота, яким було

обкладене тіло Тарга.

На коротку мить перед очима Талавіра вибухнула картинка: дівчина

заливається сльозами перед соляною мумією хлопчика. Чиїсь грубі руки клеять

на мертву плоть золоту фольгу. А потім видіння обірвалося. Марево передала

йому Амага. Це був її спогад. У ньому ж промайнула чорна деревина, що тепер

приросла до його грудей. Це була частина Золотої Колиски, у яку поклали

зміненого Тарга.

— Тарг — твій брат? Ти не можеш поговорити з власним братом? —

розсміявся Талавір.

— Не твоє діло, — огризнулася відьма.

І Талавір був готовий із цим згодитися. До часу йому було на руку те, що

духи не могли спілкуватися одне з одним. Він знав бажання кожного, і вони не

збігалися. Талавір відчував, що Амага би оскаженіла, якби про це дізналася.

— Пообіцяй, що Албасти відповість на мої запитання і що я вийду від неї

живим.— Хитрий смердючий мужлан, — просипіла Амага, на мить замовкла, а

потім через силу видушила: — Обіцяю.

Вона сказала правду, і перш ніж Талавір встиг розпитати, де шукати ту

Албасти, Амага сховалася до глибин його розуму зализувати рани.

Брязкальця затремтіли. У просвіті між гілками з’явилося синє обличчя Гулі.

— З ким говорити?

Вона, як змія, витягнула шию і покрутила головою. Сотні кісок розлетілися

бризками. Жінка пересвідчилася, що нікого немає, і показала на плоди, що

назбирала в поділ сукні. Гуль була надзвичайно задоволеною. Вона задерла

сукню так високо, що було видно стегна. Ліве стегно прикрашало кругле

татуювання зі змієногою жінкою.

— Їжа? — запитала жінка, запрошуючи пообідати.

Талавір невпевнено кивнув. Синьошкіра всміхнулася і показала на вхід до

великої, у людський зріст, труби на протилежному боці каналу. Колись звідти

текла вода. Усередині труби смерділо болотом і цвіллю. Дальній кінець був

завалений камінням. Метал у місцях, куди не сягало сонце, брижився і

переливався. Лише коли очі звикли до темряви, Талавір зрозумів, що нарости

живі. І саме їх Гуль зібрала в сукню.

— Це бьосєк. — Гуль витягла з подолу слизьку істоту з двома кінцівками й

продовгуватим крапчастим хвостом. Слимакоподібна істота мала два ока, кожне

з яких містило по кілька зіниць. — На смак бе-е, але їсти можна. — Гуль

відірвала бьосєка від стіни і з задоволенням чвиркнула. Вона їла їх сирими й

здивовано зиркнула, коли Талавір розвів вогнище й спробував підсмажити. Але

й після вогню туша залишилася слизькою та неапетитною. Талавір проковтнув

кислу слину, змусив себе відкусити й неочікувано здивувався. Якщо не дивитися

й не нюхати, можна уявити, що це варені креветки. Вони тамували спрагу.

— І куди ти мене ведеш? — Талавір намагався не дивитися на бьосєка в

роті Гулі.

— Подалі від Ак-Шеїх. Азіз-баба казати не дати тобі вмерти в Дешті. Далі

ти сам розберешся. Бо там було таке! — Гуль заходилася знову повторювати

історію про напад на селище. — Приземлилися Старші Брати. Таке почалося. Усі

бігають. Бум-бум! Крики. Жива Віра — геп! Упала, ноги догори. Встати не може,

— зареготала Гуль і розчаровано додала: — Але я мусила йти по тебе.

За дитячим белькотінням синьошкірої Талавір намагався зрозуміти

головне — що сталося з Ма та

її сином.

— Лікарка бабах! — широко розвела руками Гуль, демонструючи

масштаби вибуху. Її забрати красиві чоловіки у формі. Бекир, Ніязі та дівчинка

тікати. Азіз-баба наказав. Азіз-баба добрий.

— Куди Азіз-баба наказав їм тікати?

Синьошкіра стенула плечима.

— Гуль не знати.

Талавір подумав про Ак-Шеїх. Белокун спрямує гнів за його зникнення на

голови засолених. Перед його очима промчали десятки змінених облич, очі