ef8e164b9ddb4e6382d512bdeac55396

Кам’яного Дитяти, спотворені обличчя нещасних дочок Тітки Вальки. Навіть

після того, що потвори хотіли зробити з Чорною Коровою, вони не

заслуговували на зачистку. А зараз він навіть не може повернутися, щоб

допомогти засоленим. Спершу він має знайти зброю.

— Албасти, ти мусиш знайти Албасти, — пролунало у вухах. Талавір

здригнувся. Він іще не встиг звикнути до втручань Амаги.

— Ти чула колись, щоб у голові засоленого селилися духи? Щоб постійно

чути їхні голоси?

Гуль втупила в нього темно-фіолетові очі. Тонкі внутрішні повіки на мить

заступили райдужки. Він навіть не знав, чи вона його розуміє. А потім Гуль його

здивувала.

— Навкруги багато голосів. Звуки давно померлих. У цій землі більше

кісток, ніж води. — Синьошкіра витерла руки об строкату сукню, задоволена, що

змогла сказати таку довгу фразу, потягнулася й умостилася біля нього майже по-котячому. Вона нарешті наїлася.

— Може, ти ще знаєш, де знайти Албасти?

Між точеними бровами пролягла зморшка.

— Ти хочеш до матері загублених дітей?

Талавір здивовано кивнув. Він уже налаштувався на довгі пошуки

подружки Амаги, а виявилося, що про Албасти знали всі в Дешті. Синьошкіра

скривилася й замахала рукою, наче відганяючи мушку.

— Йок-йок-йок. Не хочу до неї. Не проси. Гуль любить жити в Азіз-баба.

Гуль не піде назад.

Щоб її заспокоїти, Талавіру довелося відірвати ще кількох бьосєків. Гуль

не просто знала, де живе Албасти, вона прийшла в Ак-Шеїх із її дому. Талавір

вкотре подумав, чи знав Азіза-баба, коли відправляв її до нього, що Талавіру

знадобиться саме провідник до Албасти. Він сказав: «Талавір сам розбереться», і

це так нагадувало стратегію Белокуна, наче Талавіра, немов цуценя, кидали у

воду з бажанням подивитися, куди він вигребе.

Він не розібрав, утекла Гуль чи її забрали, але повертатися вона не хотіла.

Він спробував натиснути на її любов до Азіз-баби. Гуль була йому відданою, інакше навіщо ризикувала собою заради зайди зі Станції Старших Братів.

— Мені потрібно до Албасти. Без тебе я не доберуся. Азіз-баба попросив

тебе допомогти. Якщо ти кинеш мене в Дешті, то знехтуєш його довірою.

Гуль дивилася у вогонь. Супила брови, мружила носа, терла підборіддя й

нарешті сказала:

— Добре, — у її очах спалахнули лукаві жаринки, — але і я дещо хочу.

«Не сумніваюся», — подумав Талавір. Останні дні він тільки те й робив, що укладав угоди з потворами.

Талавір відчув гарячий доторк жінки. Цього разу Гуль хотіла не їсти. Вона

вигнула спину й присунулася ближче, наче кішка, що очікує на ласку від

господаря. Груди Гулі важко здіймалися. Великий асиметричний рот застиг у

напівпосмішці. На верхній губі блиснули намистини поту.

— Гуль має отримати тебе. Тільки так відвести до Албасти. — Вона взяла

його руку й поклала собі на стегно.

Плата, яку просила Гуль, була не такою й високою. Талавір відчув

гладкість її шкіри. Кого він дурить? Гуль викликала бажання — гостре й

небезпечне, як отруйне яглу, що його недосвідчений мандрівник може прийняти

за нешкідливу рослину.

— Ні, я не можу. Пробач. — Талавір прибрав руку й відчув полегшення. —

Річ не в тобі.

«А в чому? У жінці, з якою ти ледь знайомий?» — подумав Талавір і згадав

темну прохолоду підвалу й швидкі невпевнені доторки Ма.

— І що з тобою не так? — втратила терпіння Амага. Клята відьма весь час

підслуховувала. — Я бачила твої думки. Як не треба, лізе на жінок, як той мул —

на кобилиць, а коли знадобилося, вирішив грати недоторку? — Талавір завмер, ошелешений втручанням відьми. Гуль зрозуміла його рух по-своєму, показала

зуби, зашипіла й утекла в темряву.

— Прекрасно! І що ти тепер збираєшся робити?

— Спати, — Талавір поклав голову на зігнутий лікоть і вкотре згадав слова

Ханум із Матері Вітрів про те, що треба боятися жінок дужче, ніж Дешту.

***

Наступного ранку він спробував попросити вибачення. Синьошкіра лише

форкнула. Після сніданку її настрій покращився. Гуль сіла поруч, розправила

спідницю, урочисто склала руки на колінах і серйозно промовила:

— Гуль не може вертатися в Ак-Шеїх. Але Гуль не хоче до Албасти. Мати

зла. Але Гуль обіцяла Азізу-бабі.

Талавір подумав, що вона дуже довго готувала цю промову. Синьошкіра

зробила паузу, хитро примружилася і нарешті оголосила вирок:

— Гуль відведе туди, куди хоче одноликий.

Весь день вони йшли Дештом. Гуль раділа й уже не згадувала про Албасти.

Усі її думки були про їжу. Здавалося, її шлунок міг перетравити що завгодно. А

от Талавіру довелося звикати до постійного браку води. Від жування солонця

потріскалися губи. Проте кесераток можна було їсти навіть сирими. Амага

мовчала. Можливо, після сотень років на одному місці вона теж

насолоджувалася дорогою.

Часом вони натрапляли на рештки людських поселень. Усе корисне давно

розтягнули акинджиї. Талавір підібрав клаптик паперу й упізнав шрифт. Він уже

бачив таке на Матері Вітрів. Це була агітка Старших Братів. Такими засіяли

Кіммерик відразу після Спалахів. Старші Брати обіцяли їжу та захист. Ті

засолені, які допленталися до гуманітарних караванів, справді отримували

ковдри й сухпайки, натомість мали здати аналізи. Найпотворніших лишали для