ef8e164b9ddb4e6382d512bdeac55396

Сфена мимовільно оцінила його витримку. Від звичної зневаги до засолених не

залишилося і сліду. Лише зверхність, як і годиться очільнику Матері Вітрів.

— Ви шукаєте хлопчика. — Саша примружив обведені чорним очі. Він не

питав, лише стверджував. — Я його знайду.

— Я вже відправив своїх людей на його пошуки. Нащо мені ти?

— Бо їх зжер Дешт. Це вам. — Саша витяг із глибин халата частину

клешні ракоскорпа, у яку була затиснута ліктьова кістка людини, і жетон

Старшого Брата. Белокун ледь помітно здригнувся.

— Подарунок, — ображено видихнув Саша Бідний і продовжив

пояснювати: — Ти маєш костюми. Не знаєш Дешт. Мато Дуковач, грифони не

полетять туди. Море близько. Я приведу.

Белокун подивився на кістяки й потер перенісся.

— Чого ти хочеш за те, що приведеш хлопчика?

— Жінку.

— Цю? — Белокун здивовано розвернувся до Першої Зіниці.

Саша Бідний обвів Сфену довгим поглядом. Щось у масці клацнуло, а

повітря ритмічно зарипіло. Саша засміявся.

— Ні, — зневажливо кинув він. — Іншу. Здатну родити незмінених. Зі

Спалахів бачив лише одну таку. Знайшов у Дешті. Привів сюди. Вона принесла в

череві дитя й тут народила. Тепер вона в тебе. Віддай. — Саша Бідний показав

на бокс із пораненою.

— Ти говориш про вашу лікарку? То це ти знайшов її. Ха! Несповідимі

шляхи. І новий знак від Мамая. Хто ще був з лікаркою, коли ти привів її в це

селище?

«Новий знак від Мамая», — останні дні Сфена чула цю фразу занадто

часто. Божевілля, що відбувалося навколо, Белокун вважав посланнями від

зниклого вченого. Альбом Гєри Сєрова, фото сина лікарки, зруйнований дім в

уяві очільника Матері Вітрів були суцільними знаками від Мамая. А те, як він

запитав, хто ще був з пораненою лікаркою, означало одне, — Белокун добре знав

її історію. На відміну від Сфени.

Сашині очі перетворилися на щілини. Сфена застигла в очікуванні.

— Інша жінка, — промовив акинджий. — Теж народила, померла. Дитину

забрали західні засолені. Закон Дешту. Мусиш віддати, щоб отримати. То як? Я

приводжу хлопчика, ти віддаєш Ма?

Сфена не розуміла, чого Белокун зволікає з відповіддю. Дикун мав рацію: лише акинджиї могли знайти хлопчика. Цим потворам немає рівних у виживанні

в Дешті. Треба скористатися маніакальним бажанням засоленого мати дитину.

«Хоча яка там дитина, на нього й дивитися огидно», — подумала Сфена.

— Він незмінене дитя, — сказав Саша Бідний, набиваючи ціну своїй

пропозиції. — Суєр не має над ним сили. З ним така сама дівчинка. Це дуже

цінний товар. Багато засолених захоче їх отримати. Белокун може не встигнути.

Очільник Станції присунув до себе коробку з вологими серветками, обережно витяг одну й протер долоню.

— Приведеш хлопчика, віддам тобі жінку, — проказав Белокун і

простягнув руку. Сфена вже знала, що буде далі. З чортовими потворами

можливий лише один договір — кривавий. Саша Бідний взяв уламок клешні

ракоскорпа, гострим, як лезо, вістрям розсік шкіру на своїй долоні, потім на

долоні Белокуна й стиснув обидві, підтверджуючи угоду. Цієї миті на тумбі біля

Сфени завібрував рапан, табором розлігся сигнал. Сфена ще думала про те, чи

пов’язані ці події, коли намет розірвала гілка.

Саша Бідний та Белокун гепнулися на землю. Колючка впала на стіл між

ними. Знадвору долинули крики, клацання затворів і запах напалму. Коріння

знову почали випалювати. Дерево зашипіло й прибрало гілку.

— Облиште його, — порадив Саша, роздивляючись діру в наметі. — То ми

домовилися?

— Домовилися. — Белокун підвівся і з огидою подивився на порізану руку.

Його погляд свідчив, що він уже підраховує, скільки суєру та інших хвороб йому

дісталося з кров’ю акинджия.

Коли Саша Бідний вийшов із напівзруйнованого намету, Белокун кивнув

Сфені. Вона схилилася біля поваленої тумби й притулила до вуха рапан. Її

обличчя набуло кольору парадного кітеля Крука.

— Що там? — майже закричав їй у вухо очільник Станції.

— Це Мати Вітрів. Нас атаковано.

Битви богів. Народження Двобога. 1918

Лєканя викрутив зірку з кокарди й подивився в небо. Над головою

пропливали білі хмаринки. Весняне сонце щипало за спітнілу шкіру. Степ буяв

зіллям. Пахло полином, кермеком і десятком інших трав. Їх уже за кілька тижнів

змете безжальний травневий жар. Він вирвав тюльпан і зазирнув у квітку. Біля

патичка дзижчала бджола. Лєканя ще покрутив тюльпан, а потім із силою

стиснув пелюстки. Найсильніший той, хто здатний вчасно зрозуміти, що

відбувається. Бджола не зрозуміла. А от йому вдалося. І якщо він зможе

вибратися з Кіммерику, то щастя завжди буде на його боці.

Направду, йому й тут було непогано. Він одним із перших відгукнувся на

поклик нової влади. Пробрався на корабель і поплив до Севастополя. А там

Сєнька Немич підбив його їхати до Гизльова — встановлювати нову червону

владу. І це були найкращі дні його короткого життя. Родина Немичів тримала

місто в руках. Лєканя згадав, як реготали червоноармійці, коли офіцерська

шобла булькала з облавка. Антоніна, сестра Сєньки, любила різати панські вуха

й носи. Була геть навіженою. Лєканя відчував, що на деяких фотокартках поряд

із нею краще не світитися. Він любив тиху роботу. Допомагав Сєньці рахувати