ef8e164b9ddb4e6382d512bdeac55396

повторювати, що це через тупість Руфі, але правда була в тому, що Сфена не

знала, як це працює. Тітка Валька була її першим і єдиним вдалим контактом.

Можна було подумати, що вона сама схотіла зв’язатися з Матір’ю Вітрів і тому

все вийшло. Сфену розпирала цікавість, що б із цього приводу могла розказати

уражена жінка. Але Белокун тримав її в медикаментозному сні. Повіки жінки

безперестанку сіпалися, наче їй снилися яскраві сни. Для Сфени вона була

загадкою. Матері — жінки, що здатні народжувати, — мали величезну цінність

для Старших, але замість того, щоб пожинати плоди зі свого статусу, поранена

обрала втечу.

— Не дай себе обманути. На вигляд вона простушка. А насправді брехуха

й зрадниця. Той, кого вона видала за свого сина, був украдений із Матері Вітрів,

— пролунав з-за спини голос Белокуна. Наскільки давно він за нею спостерігав?

Чи побачив захоплений вираз, із яким вона розглядала Ма? Сфена ще раз

вдивилася в обличчя пораненої. Хто ж вона була, що їй вдалося щось вкрасти в

Белокуна?

Ад’ютант поставив на стіл перед очільником Матері Вітрів миску з

паруючим пилявом. Рис виблискував від жиру, там були навіть шматочки

справжнього м’яса. Сфена ледь не вдавилася слиною. Вона та інші Старші Брати

вже кілька днів їли брикети із сухпайків.

— Тобі вдалося зв’язатися з пошуковою групою?

— Якщо вірити Сєрову й діти справді пішли в бік моря, не думаю, що нам

удасться з ними зв’язатися. Море глушить усе.

— Мато Дуковач?

Намагаючись не дивитися в тарілку Белокуна, Сфена заперечно похитала

головою.

— Грифони?

— Цар на полюванні. А левиці без нього відмовляються діяти.

— То згодуйте їм когось із засолених. — Белокун занурив пальці в пиляв, узяв жменю й кинув до рота. — Відправ ще одну групу. Я хочу повернути свою

власність. Роби хоч щось, а не придумуй пояснення, чому тобі не вдається!

— У нас проблеми з особовим складом, — проказала Сфена крізь зуби. —

В одного Брата виявлені прогресуючі ознаки суєрного зараження. Передбачаю, що далі процес буде мало контрольованим і захопить інших Братів. Якщо

потвори надумають атакувати, нам буде важко встояти.

— У скількох виявлені зміни? — Белокун відсунув тарілку, наче вона

зіпсувала йому апетит.

— У половини. Це хороший показник як для тижня після спуску. Але є й

погані новини. Не дуже хороші. На Станції зауважили скупчення потвор біля

Шейх-Елі. Тобто… — жінка відкашлялася, — у пішій доступності до Матері

Вітрів, яку ми залишили майже беззбройною. Це було два дні тому.

Актуальнішої інформації не маю. Зв’язок…

— Що ти торочиш про свій зв’язок? Уже всім зрозуміло, що ти професійно

непридатна. Але навіть такій ідіотці, як ти, має бути зрозуміло. Ми мусимо

знайти Мамая й Золоту Колиску. Без цього Матері Вітрів не повернути

колишньої влади та авторитету. Це наш пріоритет.

Сфена хотіла сказати, що про таке треба було думати раніше. Колишній

статус Матері Вітрів поверне лише свіжа кров — нове покоління Старших Братів, а йому — Белокуну — давно пора на пенсію. Двері колихнулися. До намету

залетіло розпечене повітря, а з ним — сморід гнилого м’яса й старого поту.

Безборонно зайшов засолений. Довгі світлі пасма звисали до плечей, маска

для дихання з намальованими зубами затуляла нижню частину обличчя, а халат

ледь тримався на вервечці — так, що виднілися бліді, поточені виразками стегна.

— Менім адім Саша Бідний. — Чоловік торкнувся кулаком лоба, схрестив

руки на грудях, праву випростав уперед у ритуальному привітанні та промовив

прийняте в Дешті славлення Богу Спалахів — «Буаах!». — Я завжди допомагаю

Старшим Братам. Але одна дружина народжувати. Мусив затриматися. Не бачив

вашого прильоту. Щиро прошу.

Чоловік упав на вільний стілець.

На подив Сфени Белокун повторив вітальний жест і всміхнувся потворі.

— Саша Бідний, наш вірний акинджий.

— Так, Саша Бідний. — Засолений радісно кивнув, наче те, що Белокун

знав його ім’я, вже було неабиякою відзнакою. — Я допоміг Рябову дістатися в

Ак-Шеїх. Я завжди допомагаю Старшим Братам.

— Вітаю з новонародженим, — промовив очільник Станції.

Саша Бідний підпалив самокрутку, відчепив від маски трубку й вкрутив

туди цигарку. У наметі запахло полином. Сфена намагалася не дивитися на голі

ноги засоленого. Халат ледь прикривав промежину.

— Дякую. Він мертвий. — Саша кинув оком на Сфену. — Жінки Дешту не

народжувати. Майже всі. Порожні. Як ця глина.

Сашу Бідного завербували Старші Брати ще до Спалахів. Спершу він

воював проти Двобога і його послідовників, а потім, коли Старші Брати почали

перемагати в Кіммерику, так само завзято боровся проти своїх колишніх братів

по зброї.

— Несповідимі шляхи Двобога, — промовив Белокун, розвів руками й теж

подивився на Сфену, наче вона була відповідальною за безпліддя всіх жінок. —

Із цим усюди не дуже.

— Несповідимі, — погодився акинджий і втягнув у трубку повітря.

На мить запанувала тиша. За стінами продовжувалися спроби випалити

Дерево Болю. У намет долинали хлопки вогнеметів і стогони тих, хто вже

потрапив під важку руку скаженої рослини.

— Краще вам лишити ту потвору. Без джадала дурна. Багато людей

покладете.

Белокун кивнув, але промовчав. Він чекав, з чим прийшов акинджий.