ef8e164b9ddb4e6382d512bdeac55396

Колиску та корону з бляшками, що раніше покривали тіло Тарга.

Коли звуки стихли, а зірка Діви зійшла над сонним степом, Амага відчула

чужу присутність. Це був Сакатево. Єдиний, хто її не залишив. Він плакав і

молився Діві. Цій паскудній зрадниці. Сакатево витер їй обличчя мокрою

ганчіркою і влив до рота кілька ковтків води. Амага занадто добре знала отрути, щоб триматися за надію, і все ж подумала, що він шукає спосіб її витягти. Каліка

любовно погладив Золоту Колиску. Амага б розсміялася від безсилої люті, але

фармакон паралізував тіло. Усі роки, як ланцюг пса, Сакатево тримала біля неї

любов до зловісного подарунка Діви. Але вибору в Амаги не було. Вона зібрала

сили для останнього прохання і прошепотіла:

— Заради всіх років забери корону. Забери Тарга.

Сакатево кивнув, обережно зняв із її голови червоний ковпак і подивився

вгору. А потім відірвав бляшки й поклав Амазі на обличчя.

— Пробач, царице. Але тільки він у всьому світі здатен стримати твою

лють. Я молитимуся Діві, щоб ви обоє спали.

Амага встигла відчути, як над її головою поклали кришку, як упали перші

грудки землі. А потім із темряви випливло обличчя Тарга. Як і завжди, він сів

поруч і поклав руку на її плече.

7 Меланхлайни, або меланхлени, — давній народ, що мешкав у Східній

Європі в I тис. до н. е. Назва походить від того, що меланхлайни носили чорний

одяг (чорноодягнуті; гр. Μελαγχλαινοι). За Геродотом, — короткі чорні плащі.

8 Скіфос ( гр. σκύφος) — давньогрецька широка та глибока посудина для

вина. Мала низький бортик, ручки, які примикали горизонтально до верхнього

краю посудини, а іноді й були відсутні.

9 Кілік ( гр. κύλιξ, — кубок, чаша) — давньогрецька широка посудина, найуживаніший різновид посудини для пиття води. Кілік мав легку коротку

ніжку (або зовсім її не мав), більш-менш плаский корпус і пару ручок.

10 Легендарні племена, що мешкали на території сучасного Криму у ІІ ст.

до н. е.

Ма. Мати і донька

Ма залишила Талавіра спати, а сама вискочила з погреба — святилища

Діви. Уже почало світати. Її мучили почуття провини й тривога за сина. Суєрна

буря закінчилася задовго до того, як вона вирушила на його пошуки. Сліди

нічного божевілля були всюди.

На місці юрти Фат тепер стояла величезна гарба, запряжена двома

десятками волів, від яких лишилися самі кістяки. На голові кожного між

ратицями стриміла гостроконечна шапка з червоною зіркою. Така сама зірка

прикрашала вхід до гарби.

Ці зміни викликали в уяві Ма жахливі картинки: Бекир прикутий до ліжка, а його тіло вкривають потворні мутації.

Замість юрти Лєнури з’явилося акуратне коло з каміння, а впритул до

помешкання Аслана виріс курган. Можна було тільки здогадуватися, що в ньому

оселилося. Востаннє така буря лютувала відразу після її приходу в Ак-Шеїх.

Тітка Валька сказала б, що це Дешт хоче щось їм розповісти. А Ма думала, що

це природа прагне добити тих, хто так із нею повівся.

Юрта Азіза-баби стояла на місці. Під нею було одне з найбільших

бомбосховищ, воно могло витримати майже всі бурі. І дітей мали б сховати саме

там. Азіз-баба завжди опікувався дітьми, байдуже, з якої аіле вони були. Ма

подумала про слова Талавіра, що старійшина міг бути рекрутером. Йому вона не

виказала здивування, але сама про це ніколи не замислювалася. У кожного в Ак-Шеїх були свої таємниці, свої секрети виживання. І не їй судити Азіза-бабу.

Хоча від думки, що Бекир десь поряд зі старим, який нехай і до Спалахів, але міг

постачати Старшим Братам дітей, їй уперше стало моторошно. Добре, що їй

удалося отримати кров. Ма поправила шлейку сумки й уже приготувалася зайти

до юрти Азіза-баби, коли побачила коня. Він намагався видерти з-під каміння

засушену рослину. Тільки одна людина в Ак-Шеїх володіла конем. І це була

Скіф’янка. Отже, і Саша Бідний неподалік. Ма зітхнула й зайшла до юрти.

— Де мій син? — з порога запитала Ма.

Юрта зустріла тишею, затхлим повітрям і пилом важких килимів. У

дальньому кутку юрти почувся кашель. Ма відсунула завісу й побачила Азіза-бабу. Маленький старий майже губився між подушками. Його видавало хрипіння.

Він гучно втягував дихальну суміш і так само голосно видихав. Легені булькали

та скрипіли. Ма подумала, що легенди про Азіза-бабу правдиві. Він і справді

живе занадто довго. І тільки Богу Спалахів відомо чому. Поряд зі схрещеними на

грудях руками стояла Скіф’янка. Синє татуювання, наче живе, бігало під її

шкірою.

— Ти саме вчасно, Ма, — проскрипів старий. — Дивися, що принесла

Скіф’янка.

Ма здивовано звела очі. Біля її ніг впало гігантське пташеня з двома

головами. Гострі, як леза, дзьоби ще не позбулися жовтизни. Сині повіки

прикривали закочені білки. На лапі бовталася бирка з емблемою Старших Братів.

Вона відчула, як у грудях боляче стиснуло, і буцнула тіло, щоб краще

роздивитися потвору.

— Послід Птерокса Мато Дуковача? Йому лише кілька днів. Що робити

Птероксу так близько від Ак-Шеїх? — У Ма від тривоги запульсувало в скронях.

— Буря їх затримала, але ненадовго. Скоро штурмовики Матері Вітрів

будуть тут. — Азіз-баба видихнув синювату пару. — Скіф’янка каже, на чолі сам

сивочолий.