ef8e164b9ddb4e6382d512bdeac55396

почула дзвінкий удар. Її серце зупинилося. Ламаючи нігті, вона заходилася дерти

золото. Пальці провалилися в порожнечу. Всередині нічого не було.

Кров, що роками лилася на статую, розчинила сіль, стала священним

миром, яке забрали ті, хто приходив до Тарга з молитвами. Залишилася тільки

фольга — порожня оболонка від того, що колись було її братом. У відчаї Амага

впала на коліна й вчепилася у власне волосся. Її знову надурили, змусили

відчути себе несвідомим дівчам, позбавленим мети та надії, як тоді в храмі

Таврополи, коли її вперше змусили зрадити Тарга. Але цього разу вона не дасть

себе зломити.

Амазі була потрібна гучна перемога, і вона спрямувала орду на столицю

Боспору — Пантікапею. Старший воєначальник — рудобородий Левкон —

радив відступитися. Цар Боспору уже зібрав сили. Битва за столицю його

царства коштуватиме стількох життів, що вони не зможуть нести захоплене.

Амага підняла Левкона на сміх. Він був воєначальником Фоанта, але в ніч Діви, коли вона вбила його вождя, лишився вдома й урятував своє життя, а коли на

ранок виповз із шатра, то одним із перших присягнув на вірність Амазі. Боягуз

один раз — завжди боягуз.

Вони вирішили атакувати Пантікапею з боку некрополя. Це було нечуване

блюзнірство, те, чого до неї ніхто не робив, тому Амага сподівалася, що їх там не

чекатимуть.

Сотні курганів тягнулися вздовж міських стін. Пагорби вкривав

фіолетовий аконіт. Амага втягнула солодкий аромат квітів смерті й наказала

бути обачними. Щойно вона це промовила, з-за повороту вилетіла кіннота

Спартока. З-під копит розліталися каміння та бруд зі священних могильників. На

стінах підняли голови лучники. Боспор був готовий. Це Амага була занадто

самовпевненою.

Цариця оскалилася: її орда переважала боспорян у кілька разів. Вона

підняла щита й пришпорила кобилицю. Її воїни падали із сідел на повному ходу, їх затоптували власні коні, вони ставали мішенями ворожих лучників. Амага не

зупинялася. Вона знову першою увірвалася за стіни й посіяла паніку серед

охоронців міста. Легенди про скажену царицю дійшли й сюди. Орда розбіглася

вузькими вуличками, наповнила місто лементом і кров’ю. І коли здавалося, що

перемога неминуча, Амага зникла. Вона була занадто помітною, щоб про це не

дізналася орда. Ряди змішалися. Поки шукали царицю, втратили час і перевагу.

Довелося відступати.

Амага знала, що так станеться, але не відчувала провини. Її мучили власні

демони. Цариця спішилася, сховала обличчя й побігла до акрополя. Темношкіра

охоронниця понесла за нею порожню Золоту Колиску. Над урвищем, неначе

ластівчине гніздо, зачепився непривітний храм. Він скидався на теменос

Таврополи. Не вистачало тільки голів на палі та проторованої стежки.

Амагу зустріла перелякана жриця. Вона побачила оголені мечі й забилася в

дальній кут храму. У центрі стояла мармурова статуя, зовсім не схожа на

дерев’яний ідол, який Амага бачила в дитинстві. Але цариця звикла до

багатоликості Діви. Вона наказала темношкірій стерегти вхід і підійшла до

жриці, що затулилася від неї руками.

— Не бійся. Я прийшла поговорити. Від того, що ти скажеш, залежить твоє

життя. Ти знаєш таку гру — тогуз коргоол?

Жриця невпевнено кивнула. Амага розклала дошку коло підніжжя статуї і

висипала камінці. Охоронниця зачинила двері храму зсередини.

— Цю гру любив мій брат, — збрехала Амага. — Якщо ти виграєш, то я

знатиму, що Діва тебе охороняє.

Це теж було неправдою. Кого може охороняти богиня, яка спить?

Вони грали кілька годин. До храму долинув сморід диму. Кілька разів

хтось стукав у двері й благав про допомогу. Проте Амага не зважала. Вона

підійшла занадто близько. У тінях під колонадою їй вчувався шепіт Діви.

Жриця виграла. Худе обличчя витягнулося. Очі Амаги палали. Вона

розв’язала мішок, витягла Золоту Колиску й фольгу, що лишилася від Тарга, а

тоді поклала меч собі на коліна й закричала, лякаючи чайок під дахом:

— Ти тут, богине? Я відчуваю твою присутність. І хочу почути відповідь.

Як мені оживити Тарга, як повернути йому тіло?

— Ти ж обіцяла зберегти мені життя, — лепетала жриця.

— Скажи, як оживити Тарга, інакше я її вб’ю й випалю всі твої храми. Усі

до єдиного!

Але відповіддю була лише тиша. Оглушливе знущальне мовчання. Тоді

Амага підняла меча й заходилася руйнувати храм. Вона навіть не помітила, як

вістря ввійшло в тіло жриці. Жінка зойкнула й повалилася на кам’яну підлогу.

***

Амага наздогнала орду через десять ночей після поразки в Пантикапеї.

Вона не стала пояснювати, де була й чому їх покинула. Спрямувала військо на

Тірітаки й спалила їх дощенту. Це втамувало біль поразки. Амага встановила

Золоту Колиску в центрі міста й влаштувала учту. Уперше оббите золотом

дерево не скуштувало крові. А звалені на дно уламки золотої фольги залишилися

сухими. Вона знала, що Тарг десь близько, але не розуміла, як можна йому

допомогти. Де знайти тіло, яке б вмістило його дух, щоб вона змогла притиснути

брата до грудей і нарешті відпустити свій біль і ненависне почуття провини.

Минали роки. Амага заснувала місто Термодонт. Щовесни орда виїжджала

на війну, та все частіше Амага залишалася вдома. Казали, вона пильнує Золоту