ef8e164b9ddb4e6382d512bdeac55396

родичам Азіза-баби. Там він розраховував знайти жінку, яка, якщо вірити Ма та

Саші Бідному, останньою бачила Рябова. Але несподівано для себе він опинився

поряд із будинком Гєри Сєрова. Ноги наче самі його сюди вивели. Талавір

зупинився навпроти входу й згадав свербляче бажання, яке охопило його під час

божевільної зустрічі потвор. Він мусив зайти в ці двері. Натомість Талавір дістав

карту з колоди Мамая. Це був дитячий малюнок з кривими лініями й

неправильною перспективою, але впізнати було неважко. Мамай зобразив навіть

деякі деталі. На гілці, що була впритул до вцілілого вікна, намалював

проколотого шипом кхартала. Так само, як це було в реальності. Як таке могло

бути, якщо Мамай створив малюнки до Спалахів? Чи бачив їх Рябов і чи так

само помітив збіги?

Талавір відчув рух за вцілілим склом у вікні будинку Сєрова й прискорив

крок. Ґанок скрипнув. Талавір потягнув за бронзову ручку. Двері виявилися

замкненими. Він кілька разів смикнув і відступився. Йому здалося, що хтось

уважно спостерігає за кожним його рухом.

Манкур запульсував. Белокун хотів, щоб він не заходив до будинку. Цієї

миті ручка повільно повернулася. Петлі завищали, і двері прочинилися. На ґанок

вийшов велет Кебап і мовчки поставив перед собою тесак.

— Я Повноважний Старших Братів і хочу поговорити з тим, хто сидить у

тій кімнаті, — сказав Талавір і кивнув на горішнє вікно, де бачив рух.

Кебап не ворухнувся. Темні очі ледь проглядалися в прорізах

гостроверхого каптура. Звертатися до нього було як до скелі. Талавір поглянув

нагору. Чи є сенс кричати? І чи той, хто там сидить, зголоситься вийти чи хоча б

підійде до вікна, щоб можна було роздивитися його обличчя?

Сонце безжально палило. Талавір відчув, як цівка поту сповзає по щоці.

Після подорожі Дештом, божевільної зустрічі, що йому влаштували потвори, суперечки із Сашею Бідним йому хотілося випустити пар. Ні, сьогодні він точно

наб’є комусь пику. Згодиться і цей здоровило. Талавір уявив, як видере колючку

з Дерева Болю. Якщо діяти швидко, то він устигне приставити вістря до шиї

гіганта ще до того, як Кебап занесе тесака. І цієї миті з-за спини пролунав

мелодійний голос. Слова звучали так, наче потвора тільки опановувала чужу

мову. — Якщо тобі туди зайти, жди ночі світіння Йилдиз. Як такий самий, як ти.

Він теж хотів туди зайти. Але дочекався ночі. У ніч Йилдиз Кебап піде, джадал

вийде. Кебап поганий. Не любить Гуль.

Талавір обернувся і побачив дуже дивну засолену.

Жінка мала синювату шкіру, гострі, наче заточені зуби й мигдалеподібні

фіолетові очі. З белькотіння жінки він зрозумів головне: Рябов хотів зайти до

будинку Сєрова.

— Ти Гуль з аіле Азіза-баби?

— Гуль, — кивнула вона. — Шейтан сказав, ти шукати.

Талавір озирнувся на Кебапа.

— Де ми можемо поговорити, Гуль?

Двір Азіза-баби нагадував окреме селище всередині Ак-Шеїх. Найбільша

юрта в центрі належала голові аіле, праворуч були помешкання його синів.

Ліворуч — дружин. У кожній, як уже знав Талавір, був власний підвал чи сховок, де можна було перечекати бурю.

По центру аіле був земляний погріб. У таких до Спалахів зберігали

продукти. Але цей слугував для іншого. Ручка на ляді була густо обплетена

кольоровими нитками з нанизаними на них мушлями та дрібними кістками.

Пагорб був усіяний «ловцями вітру» та кістяними прикрасами. Талавір подумав, що це чергове безглузде святилище. Але не встиг розпитати Гуль. На нього

вилетів копек і закружляв навколо, прагнучи вчепитися в ногу. Будовою тварина

нагадувала собак, що жили в Кіммерику до Спалахів. Шкіру копека вкривала

тонка, ледь помітна луска. З тонкого горла виривалися писк і подоба гавкоту, а

на шиї ворушилися щілини жабер.

— Фена! Фу! Ая-я! — Гуль оскалилася в бік копека.

Тварина злякано заскавучала й сховалася в найближчу шпарину. Гуль

потягнула Талавіра повз погріб-святилище й відкинула запинало над дверима

невеликої юрти.

Разом із тканиною прохід затуляла завіса з намистин. Це були мушлі, камінці, бите скло та шматочки пластику, акуратно нанизані на шворки з жил

артроплеври. Стіни юрти вкривали вигорілі килими, поверх них висіли вицвілі

фотографії дітей. Кілька групових. Їх єднала постать старого кіммеринця в

центрі. Судячи з одягу та стану кольорів, вони були зняті в різні роки, але, на

подив Талавіра, старий усюди був однаковим: дрібне висохле обличчя, круглі

окуляри, тюбетейка на маківці й довга люлька, затиснута в зубах.

— Азіз-баба, — сказала Гуль, показуючи на старого. — Учні. Любить

дітей.

До Спалахів місцеві часто самі приводили дітей до шкіл доктора Зорга.

Талавір згадав малюнки на стінах у Белокуна. Мамай був з Ак-Шеїх. Його мав

привести до Зорга місцевий рекрутер. Під час війни такі рекрутери першими

зазнали гніву кіммеринців як зрадники та колаборанти. Але ж Азіз-баба пережив

війну. Невже в Дешті просто не можна любити дітей? І водночас Талавір

постановив собі розпитати старого.

Жінка показала на матрац, сама заходилася розпалювати маленьку залізну

піч — собу. Поставила на плаский дах мідний чайник, обережно, наче

дорогоцінність, налила води й вкинула якесь зілля. За мить повітря запахло

полином та кермеком.

― Ти його невістка чи… дружина?