ef8e164b9ddb4e6382d512bdeac55396

цьому. В очах Бекира з’явилася похмура рішучість. Він знав, куди його ведуть, і

був до цього готовий. Спокійне, хоч і бліде обличчя хлопця, несподівано додало

Талавіру сил. Якщо Бекир готовий прийняти свою долю, то й він зможе

покінчити із сумнівами. Талавір потер золоту бляшку на лобі й чи не вперше за

довгий час глянув хлопчику в очі. Бекир витримав погляд і сів навпроти. До

прихистку внесли бронзовий казанок з ароматним варивом. Близнюки підсунули

під зад Саші Бідному складаний стільчик. Останньою зайшла Скіф’янка, витерла

руки від крові й нахилилася до казана — оцінити, на що перетворилася її здобич.

Це було коло миру, спільна їжа означала перемовини.

— Ти йдеш на Матір Вітрів, щоб обміняти хлопчика на лікарку, але чому

ти впевнений, що

Белокун тебе не надурить? — запитав Талавір у Саші Бідного, коли всі по

черзі занурили пальці в шурпу й витягли по шматку дивного м’яса. Щоб поїсти, акинджий зняв маску, і тепер крізь дірки в щоках було видно, як жовті зуби

перетирають жилаві шматки.

— Він мені винен, — голос бея акинджиїв без маски звучав незвично.

— Ти для нього потвора. Не людина, Сашо. Усе одно що тулпар. От ти б

став торгуватися з тулпаром? Просто забрав би те, що він приніс, і все.

Саша Бідний втупив у Талавіра злі жовті очі.

— Тепер ти теж для нього потвора, пташко з мотлоху.

— Я теж, — згодився Талавір. — Тому й кажу: жодні домовленості з

Гавеном Белокуном не варті паперу, на якому вони написані.

— Бачу, у тебе є своє рішення? — Саша Бідний іронічно крякнув, а проте

не зміг приховати гіркоту. Певно, і він останні дні думав над тим, як змусити

Белокуна виконати обіцяне. Тільки ідіот міг повністю покладатися на слово

Гавена Белокуна. Талавір сподівався, що бей акинджиїв не такий.

— Ми можемо відбити Ма. У нас є грифон і вогняні руки Чорної Корови.

А тобі він дозволить підійти ближче, ніж будь-кому.

— Що ти надумав, лантух із гноєм? Напасти на Матір Вітрів? Ось як ти

хочеш померти? І все для того, щоб не віддати нам із Таргом тіло дитини? —

заволала у його голові Амага.

Відьмина правда. Довгі години у небі над Дештом він думав, як подорожче

продати власне життя.

Єдине, що його зупиняло — страх наразити дітей на небезпеку. Але після

того, як він дізнався про вміння Чорної Корови, у душі замайоріла надія. Він

дістав шанс втілити відчайдушне бажання: перед смертю звільнити Ма та

помститися Белокуну.

— Ти божевільний, — засміявся Саша Бідний і стукнув Бекира в плече, закликаючи приєднатися до жарту.

Хлопець навіть не кліпнув. Натомість Чорна Корова заплескала в долоні й

радісно, наче рішення вже було ухвалене, вигукнула:

— Чудова ідея, чому ми раніше про це не подумали?

На мить над гуртом запанувала тиша. Джин зняв окуляри, застромив

гілочку в очницю і вогнем із власних очей запалив люльку з юшаном. Потягнуло

ароматним димом. Ніязі закашлявся. Не стільки від того, що вдихнув пряний чад, як для того, щоб заповнити незручну паузу.

— Що ж, можемо й подумати, — процідив Саша Бідний крізь покалічені

зуби. — Тільки завтра. На свіжу голову. Сьогодні в нас нарешті відпочинок.

— На, — Шейтан стукнув Талавіра в бік і простягнув люльку. Була його

черга затягнутися.

— Ні, не люблю цього. — Талавір спробував відсунути руку Шейтана.

— Ти в колі миру — відмовлятися нечемно.

На потворному обличчі Саші Бідного виникла огидна посмішка. Талавір

подумав, що його вишкіром можна лякати дітей, але люльку взяв. Вирішив, що

від кількох затяжок нічого не станеться. І це було помилкою.

***

— Підіймайся! Вставай, кому кажуть, — його трусив Саша Бідний.

Було темно, і Талавір ніяк не міг збагнути, чого його будять серед ночі. Він

спробував підвестися і ледь не впав від пориву вітру. У голові стояв туман. На

ватяних ногах Талавір вийшов з укриття. Він не пам’ятав, як заснув. Страшенно

хотілося пити, рот наче склеїла солоно-пряна в’язка слина. Він згадав, що

напередодні палив юшан. Акинджиї та діти вже залізли на тулпарів. Лише Бекир

досі стояв на землі. Не було Скіф’янки. Талавір закрутив головою в пошуках

Сімурга, але грифон так і не з’явився. І це було дивно: урятувати від бурі, принести до акинджиїв і просто зникнути. Затуляючи очі від піску, Талавір

подивився в небо. Але це було все одно, що зазирати в пащу до чудовиська.

Грифон зник.

— Сідай до Джина, — Саша Бідний намагався переконати Бекира їхати. —

У мене найсильніший тулпар, я його заберу. — Акинджий показав на Талавіра.

— Іди, буря вже зовсім над нами, — кивнув йому Талавір і вчепився в

простягнуту руку Саші Бідного.

Бекир недовірливо покосився на акинджия, але те, що долоні Саші Бідного

й Талавіра вже з’єдналися, його заспокоїло. Талавіра не покинуть напризволяще.

Хлопець заліз на тулпара й швидко зник у стіні піску.

— Ти ж не думаєш, що я заберу тебе із собою? — Саша Бідний із силою

відштовхнув Талавіра. Але

Талавір учепився, як ракоскорп.

— А ти ж не думаєш, що я дам тобі так просто піти? — Талавір потягнув

його на себе. Акинджий звалився з тулпара, але не впав, вправно приземлився на

широко розставлені ноги й вихопив ножа. Він наче очікував саме на таку

реакцію Талавіра. — Ти щось зробив із моїм грифоном? Він не міг просто так