цьому. В очах Бекира з’явилася похмура рішучість. Він знав, куди його ведуть, і
був до цього готовий. Спокійне, хоч і бліде обличчя хлопця, несподівано додало
Талавіру сил. Якщо Бекир готовий прийняти свою долю, то й він зможе
покінчити із сумнівами. Талавір потер золоту бляшку на лобі й чи не вперше за
довгий час глянув хлопчику в очі. Бекир витримав погляд і сів навпроти. До
прихистку внесли бронзовий казанок з ароматним варивом. Близнюки підсунули
під зад Саші Бідному складаний стільчик. Останньою зайшла Скіф’янка, витерла
руки від крові й нахилилася до казана — оцінити, на що перетворилася її здобич.
Це було коло миру, спільна їжа означала перемовини.
— Ти йдеш на Матір Вітрів, щоб обміняти хлопчика на лікарку, але чому
ти впевнений, що
Белокун тебе не надурить? — запитав Талавір у Саші Бідного, коли всі по
черзі занурили пальці в шурпу й витягли по шматку дивного м’яса. Щоб поїсти, акинджий зняв маску, і тепер крізь дірки в щоках було видно, як жовті зуби
перетирають жилаві шматки.
— Він мені винен, — голос бея акинджиїв без маски звучав незвично.
— Ти для нього потвора. Не людина, Сашо. Усе одно що тулпар. От ти б
став торгуватися з тулпаром? Просто забрав би те, що він приніс, і все.
Саша Бідний втупив у Талавіра злі жовті очі.
— Тепер ти теж для нього потвора, пташко з мотлоху.
— Я теж, — згодився Талавір. — Тому й кажу: жодні домовленості з
Гавеном Белокуном не варті паперу, на якому вони написані.
— Бачу, у тебе є своє рішення? — Саша Бідний іронічно крякнув, а проте
не зміг приховати гіркоту. Певно, і він останні дні думав над тим, як змусити
Белокуна виконати обіцяне. Тільки ідіот міг повністю покладатися на слово
Гавена Белокуна. Талавір сподівався, що бей акинджиїв не такий.
— Ми можемо відбити Ма. У нас є грифон і вогняні руки Чорної Корови.
А тобі він дозволить підійти ближче, ніж будь-кому.
— Що ти надумав, лантух із гноєм? Напасти на Матір Вітрів? Ось як ти
хочеш померти? І все для того, щоб не віддати нам із Таргом тіло дитини? —
заволала у його голові Амага.
Відьмина правда. Довгі години у небі над Дештом він думав, як подорожче
продати власне життя.
Єдине, що його зупиняло — страх наразити дітей на небезпеку. Але після
того, як він дізнався про вміння Чорної Корови, у душі замайоріла надія. Він
дістав шанс втілити відчайдушне бажання: перед смертю звільнити Ма та
помститися Белокуну.
— Ти божевільний, — засміявся Саша Бідний і стукнув Бекира в плече, закликаючи приєднатися до жарту.
Хлопець навіть не кліпнув. Натомість Чорна Корова заплескала в долоні й
радісно, наче рішення вже було ухвалене, вигукнула:
— Чудова ідея, чому ми раніше про це не подумали?
На мить над гуртом запанувала тиша. Джин зняв окуляри, застромив
гілочку в очницю і вогнем із власних очей запалив люльку з юшаном. Потягнуло
ароматним димом. Ніязі закашлявся. Не стільки від того, що вдихнув пряний чад, як для того, щоб заповнити незручну паузу.
— Що ж, можемо й подумати, — процідив Саша Бідний крізь покалічені
зуби. — Тільки завтра. На свіжу голову. Сьогодні в нас нарешті відпочинок.
— На, — Шейтан стукнув Талавіра в бік і простягнув люльку. Була його
черга затягнутися.
— Ні, не люблю цього. — Талавір спробував відсунути руку Шейтана.
— Ти в колі миру — відмовлятися нечемно.
На потворному обличчі Саші Бідного виникла огидна посмішка. Талавір
подумав, що його вишкіром можна лякати дітей, але люльку взяв. Вирішив, що
від кількох затяжок нічого не станеться. І це було помилкою.
***
— Підіймайся! Вставай, кому кажуть, — його трусив Саша Бідний.
Було темно, і Талавір ніяк не міг збагнути, чого його будять серед ночі. Він
спробував підвестися і ледь не впав від пориву вітру. У голові стояв туман. На
ватяних ногах Талавір вийшов з укриття. Він не пам’ятав, як заснув. Страшенно
хотілося пити, рот наче склеїла солоно-пряна в’язка слина. Він згадав, що
напередодні палив юшан. Акинджиї та діти вже залізли на тулпарів. Лише Бекир
досі стояв на землі. Не було Скіф’янки. Талавір закрутив головою в пошуках
Сімурга, але грифон так і не з’явився. І це було дивно: урятувати від бурі, принести до акинджиїв і просто зникнути. Затуляючи очі від піску, Талавір
подивився в небо. Але це було все одно, що зазирати в пащу до чудовиська.
Грифон зник.
— Сідай до Джина, — Саша Бідний намагався переконати Бекира їхати. —
У мене найсильніший тулпар, я його заберу. — Акинджий показав на Талавіра.
— Іди, буря вже зовсім над нами, — кивнув йому Талавір і вчепився в
простягнуту руку Саші Бідного.
Бекир недовірливо покосився на акинджия, але те, що долоні Саші Бідного
й Талавіра вже з’єдналися, його заспокоїло. Талавіра не покинуть напризволяще.
Хлопець заліз на тулпара й швидко зник у стіні піску.
— Ти ж не думаєш, що я заберу тебе із собою? — Саша Бідний із силою
відштовхнув Талавіра. Але
Талавір учепився, як ракоскорп.
— А ти ж не думаєш, що я дам тобі так просто піти? — Талавір потягнув
його на себе. Акинджий звалився з тулпара, але не впав, вправно приземлився на
широко розставлені ноги й вихопив ножа. Він наче очікував саме на таку
реакцію Талавіра. — Ти щось зробив із моїм грифоном? Він не міг просто так