ef8e164b9ddb4e6382d512bdeac55396

І тоді Ма нарешті зрозуміла, як Анархія отримала доступ до секретних

лабораторій. Вона сама стала учасницею експерименту. Їй захотілося труснути

подругу за плечі, привести до тями, прокричати в обличчя: «Яка ж ти тупа.

Заради чого?» Але для цього вже було запізно.

— Я не хочу віддавати їм свою дитину, — сказала Анархія, рукавом

розтираючи сльози.

— Ти ж сама на це погодилася!

— Так. Ні… Я не зможу, Маріє, хай хто б народився. Навіть якщо потвора.

В очах Анархії було невисловлене прохання, хоча Ма й не розуміла, що

саме може для неї зробити. Вилікувати ненароджену дитину? Але вона тільки

почала працювати з паперами Мамая. На те, щоб розібратися із суєром, підуть

роки. Анархія схопила її руку й обережно поклала собі на живіт. Маздригнулася.

Цей жест був підступним.

— Є люди за межами Станції. Вони обіцяли мене витягти. Але потрібна

твоя допомога.

— Ти говориш про Армію потвор?

Ма відчула удар у долоню, м’який, але впевнений, так, наче її просила не

Анархія, а те, що було в неї всередині. «Дитина», — подумала Ма, і її обдало

хвилею страху. Вона відсмикнула руку й притулила пальці до її губ.

— Ні, ні, ні, — прошепотіла Ма, затуляючи Анархії рота, — не втягуй

мене в це.

***

Після того, як відступив страх, Ма відчула злість. Як Анархія не розуміє, у

що її втягує? У зраду, у страшний переступ, і за менше Старші Брати карали

смертю, відправляли на нове коло Двобога. На мить вона навіть допустила думку

здати Анархію Белокуну. Це б відповідало Догмату Старших Братів.

«Марко Дорош так би не зробив», — це припущення ще дужче обурило. —

Не вона, а він був Старшим Братом; не вона, а він керувався Догматом і чинив

страшне в ім’я Двобога. Він покинув її, щоб виконати присягу — таємне

завдання, що виявилося важливішим за клятву їй. Він міг обирати й скористався

своїм правом. А що є в неї?

Ма кілька годин просиділа на матраці Мамая, обсмоктуючи ці думки.

Жінка в хіджабі приносила їжу. Здається, Ма говорила сама із собою чи з

Мамаєм. За останні тижні межа стерлася. «Чи порушив Мамай присягу Старшим

Братам, коли активував Золоту Колиску й знищив усі записи про неї? Чи думав

про людей у Кіммерику, яких прирікає на страшні зміни? І чи була інша

альтернатива війні? — Думки обпікали. — Чи мав він сумніви? Якщо Мамай

побачив майбутнє, то чи міг його змінити, а чи просто погодився на неминуче? І

зрештою, хто дав йому право на такий вибір? Як він наважився на Спалахи й чи

під силу подібне рішення іншій людині? Чи під силу воно мені?»

Уночі Ма наснилися мутовані діти. А зранку, з полегкістю скидаючи із

себе вологі простирадла й залишки кошмару, вона намацала біля матраца

послання від людей за межами Станції. Вони обіцяли організувати втечу.

Дослухаючись до скаженого стукоту серця, Ма кілька довгих митей

розмірковувала, що робити із запискою. Урешті вирішила зафарбувати

фломастером і спустити у вигрібну яму. З’їсти, як революціонери далекого

минулого, не наважилася. Усе ж таки це було послання з Дешту, заражене й

просякнуте суєром. Наступні дні вона старанно ігнорувала Анархію. А потім,

тамуючи трем у ногах, пішла до Белокуна й попросила дати доступ до «Проєкту

М». — У мене є теорія, що існує кілька типів суєру. Принаймні той суєр, що

торкнувся Старших Братів у Шейх-Елі, мав інші характеристики, ніж те, що ми

спостерігаємо зараз. — Ма зупинилася, сумніваючись у наступній фразі. —

Перший суєр, те, що ми називаємо молозивом, мав вищий потенціал до

збереження життя. Можливо, з нього ми зможемо зробити ліки для теперішніх

потвор.— Ліки ні, — одразу відкинув ідею Белокун. — Але, може, ти допоможеш

із цим розібратися. Перший суєр зробив із живої плоті пластилін. Залий у форму

— і вийде чоловічок. — Він холодно посміхнувся і мовчки простягнув їй

перепустку з найвищим допуском.

Ма видихнула. Белокун нічого не помітив. Він усе ще їй довіряв.

***

Лабораторія найвищої секретності була ще одним бараком. Єдина

відмінність — жива охорона на вході й коробки вентиляційних систем на глухих

стінах. Ма показала охоронцю наказ Белокуна й зайшла до низького

прохолодного приміщення. Під стелею гуділи лампи, смерділо безликою

мертвотною стерильністю, як і в бараці з гінекологічним кріслом. Ліжка з

ураженими розміщувалися за плексигласовою перегородкою в добре

освітленому видовженому приміщенні. Вона очікувала побачити палату з

хворими, натомість обстановка нагадувала лабораторію, інкубатор, де

експериментували над нижчими формами життя. Кожне ліжко було

напівпрозорим закритим коконом, у який можна було зазирнути.

Тільки коли Ма обійшла їх усіх, то зрозуміла жарт Белокуна про пластилін.

Тіла й справді нагадували дитячі поробки, закинуті на різній стадії готовності. В

одному боксі Ма побачила голову й погруддя, від яких тонкою павутиною

розповзалися жили, сухожилля, мотузки м’язів. У переплетінні ледь угадувалися

обриси людського тіла, наче жива маса тільки вирішувала, якої форми набути. В

іншого тіла не вистачало кінцівок. Вони теж формувалися за допомогою суєру, але готувалися стати риб’ячими ластами. Ще один чоловік нагадував розібраний

конструктор. Від обгорілих рук, що лежали окремо, до голови тягнулися суєрні