ef8e164b9ddb4e6382d512bdeac55396

Цей рух остаточно заплутав тулпара. Тварина не втримала рівноваги й

завалилася на бік. Крізь шум бурі Талавір почув крик Бекира. Хлопчик вирвався

з обіймів Саші Бідного, зістрибнув із сідла й уже біг на допомогу Чорній Корові.

Ракоскорп, наче тільки цього й чекав, ринувся напереріз Бекиру.

— Буря! — заволала Амага всередині Талавіра.

Від її крику голову пронизав біль, але для Талавіра більше не існувало

нічого, окрім рішучого обличчя Бекира та ракоскорпа, готового вчепитися в

хлопчика. Він спрямував Сімурга на земляного членистоногого. Бекир упав від

помаху крил і дивом не потрапив під гострі кігті птахолева. Хлопчик відповз, а

грифон кілька разів шарпнув по голові ракоскорпа. Вітер ставав усе сильнішим, Талавір ледве тримався на спині грифона, ракоскорп не став битися, а швидко

зарився в землю. Акинджиї підібрали дітей, закинули на тулпарів і щодуху

поскакали від бурі. Очі Талавіра забивав пісок. Він занадто пізно зрозумів, чому

вони тікали на південний схід, уздовж бурі. А коли побачив хвіст і наказав

грифону набирати висоту, уже було пізно. На нього впала стіна пилу й піску.

***

— Він прокинувся!

Талавір розплющив очі й побачив над собою Чорну Корову. Горло

зсередини наче пошкрябали кігтями. На язиці відчувався пісок. Голова

розколювалася, а губи вкрила соляна кірка. Дівчинка спантеличено подивилася

на бурдюк у своїх руках. Вона не могла зрозуміти, як він питиме із запечатаним

ротом. Долаючи біль, Талавір відірвав сіль і припав до отвору. Тепер їхня вода

буде з його кров’ю.

Акинджиї отаборилися біля древньої халупи, що була складена з невідь

звідки добутої скельної породи, а не з вапняку, як більшість руїн у Дешті, і може, тому ще досі витримувала бурі. Стіни вкривав наліт блискучого пилу, подекуди

в щілинах виднілися коріння та стебла давно зсохлих рослин, з кутків тягнуло

сечею і падлом. На долівці біліли припорошені кістки. У Дешті були місця на

кшталт пустельних оаз, які роками залишалися на місці, попри бурі, а тому

слугували захистом і тимчасовим пристановищем для подорожніх. Іноді біля них

розросталися селища, але частіше — кладовища. Може, тому суєрні бурі їх і не

чіпали: суєр не любив мертве.

Талавір прокашлявся і хрипко, вихаркуючи сіль, запитав:

— Як я тут опинився?

— Тебе приніс грифон. Просто в кігтях. Узяв і кинув нам під ноги, — з

готовністю відказала дівчинка, потім усміхнулася, вилила краплю води собі на

долоню, дістала з мішечка, що бовтався на поясі, дрібку порошку, щось замісила

й нанесла мазь на губи Талавіра. Холод доторку погасив біль.

— Твої руки? — Талавір перехопив її долоню, згадуючи, як на початку

бурі вони спалахнули. Слідів від опіків не було.

— Руки? А, так. Дар Учан-Су — Води Життя. Не переживай. Вони

спалахують, тільки коли мені дуже страшно або я дуже на когось гніваюся. —

Дівчинка нахилилася трошки нижче й знову всміхнулася. — Загалом я сама не

дуже знаю, як воно працює.

Знадвору потягло вареним м’ясом. І Талавір мимоволі проковтнув слину.

— Обід майже готовий, — радісно сказала Чорна Корова, спостерігаючи за

рухом його кадика, а потім несподівано схопилася на ноги й завмерла. У

провалля в стіні хтось зайшов.

— Ми не кинемо його тут, — сказав Бекир. Талавір не зразу зрозумів, до

кого він звертається, поки не побачив огрядну постать Саші Бідного. Вони не

помітили, що він прийшов до тями, а дівчинка зробила знак мовчати.

— Тулпар Шейтана заслаб, — прохрипів акинджий. — У нас немає місця.

— А куди ви поділи мого грифона? — Талавір звівся на ліктях, спостерігаючи за тим, як скиснуло обличчя акинджия. Він, мабуть, і не

сподівався, що той прокинеться. У голові запульсував біль. Амага відчула

близьку присутність Бекира.

— Вони його прогнали. — З-за спини Бекира визирнув Ніязі. У його руках

застигла кістяна ящірка з вибалушеними, наче в риби, очима.

— Грифон накинувся на одного з тулпарів, хутряна пташка.

— Бо Сімург був голодний. — Чорна Корова підняла до Саші Бідного

обидві руки.

— Гей, тихіше там зі своїми руками. Повернеться ваш грифон. Схряскає

якусь потвору й прилетить.

— А якщо ні, Повноважний може поїхати з Близнюками, — твердо сказав

Бекир. Він явно завершив суперечку, яка почалася ще за межами прихистку.

Трубки на масці Саші Бідного видали різкий невдоволений хрип, але акинджий

промовчав, визнаючи рішення Бекира. Але не тільки це здивувало Талавіра, його

вразили зміни, що відбулися із хлопчиком. Він і раніше помітив волосся на

колись лисій маківці, але тепер чуприна Бекира сягнула вух. Талавір потер

власну щоку. Щетини не було, натомість під пальцями захрустіла сіль. Раніше

ріст волосся слугував вимірювачем часу, але в Дешті навіть цей орієнтир

зіпсувався.

Довге волосся доповнив упертий дорослий вираз. У голосі Бекира більше

не було страху перед акинджиєм. Із того, як хлопець подивився на дівчинку, а

потім — на Сашу Бідного, Талавір зрозумів чому. Після того як Чорна Корова

продемонструвала свій дар, розклад сил знову змінився. Тепер Саші Бідному

було не так просто скрутити дітей і закинути за сідла, щоб силою відвести до

Матері Вітрів, тепер він був змушений домовлятися. Але річ була не лише в