Абір Мухерджі. Дим і попіл

На мить усі розгубилися. Тоді на солдатів, деякі з яких на вигляд були зовсім підлітками, посипалися образи. Я бачив, що вони один за одним міцніше стискали свої гвинтівки, лякаючись того, що можуть утнути протестувальники. Коли здавалося, що ситуація от-от зіпсується, на сцену піднявся Бос і заспокоїв натовп.

— Він нагадав їм Дасові слова,— переклав Не Здавайся, не чекаючи мого прохання.— Вони мирні солдати. Насилля не мусить бути. Закликає їх марширувати до міської ратуші.

Натовп почав рухатись, ніби велика тварина, яка щойно прокинулась, волонтери крокували попереду, вели в напрямку Ред-роуд і міської ратуші.

Тридцять сім

и з Не Здавайся пішли з ними, то зливаючись із натовпом, то вигулькуючи з нього, нестямно видивляючись того, хто хоч трохи нагадував Ґурунга. Звісно, була ймовірність, що гуркх замаскувався, якось змінив своє обличчя, але Не Здавайся вважав, що навряд чи він до цього вдався. На його думку, те, як Ґурунг тримався, як говорив, коли вони зіткнулися минулої ночі, дозволяло припустити, що гуркх уважав маскування нижчим за себе. Я завважив, що замаскувався ж він під санітара, аби потрапити до спальні сестри Рувель, і, що важливіше, у цьому випадку власна гідність поступається місцем бажанню завершити місію, яку він обрав.

Арешт Басанті Дас мав саме ті наслідки, на які і сподівався її чоловік. Люди, ображені її арештом, марширували вздовж Ред-роуд, викрикуючи гасла з таким запалом, якого я не бачив від самого початку руху неспівпраці.

Перші ряди волонтерів Конгресу досягли Еспланад-роу, коли годинник пробив четверту. Зимове сонце вже почало опускатися, коли волонтери й тисячі людей за ними досягли кордону військових у сталевих шоломах, що перекривав доступ до ратуші.

Наступні п’ять хвилин усі напружено стояли, волонтери були налаштовані так само рішуче і непохитно, як і солдати навпроти них. Натовп у них за спинами продовжував вигукувати гасла на кшталт «Британці, геть» і «Нехай живе Ґанді» так голосно, що їх крізь відчинені вікна ратуші неодмінно чув принц Уельський з його аудиторією.

Ті кілька сотень британців та англо-індійців, що не змогли потрапити всередину і влаштувалися послухати принца на моріжку, тепер розривалися між промовою, яку проголошували всередині, і галасом на вулиці. Юні гарячі голови вирішили дати відсіч індійцям.

— Натовп шаленіє! — Не Здавайся силився перекричати какофонію голосів.— Так кров проллється навіть без утручання Ґурунга.

Його правда. Даса, який міг би навести лад, немає, і ситуація починає виходити з-під контролю.

— Бос,— раптом згадав я.— Де він?

— На задньому сидінні поліційного автомобіля на Ред-роуд,— махнув рукою за плече Не Здавайся.— Його заарештували, щойно він спустився зі сцени.

— То хай негайно звільнять і притягнуть сюди,— прокричав я.— І хутко.

Не Здавайся кивнув і почав проштовхуватись крізь натовп. Протестувальники з такою силою тиснули на передні ряди, що я усвідомив, наскільки марними були мої сподівання відшукати Ґурунга у такій давці. Юрма була такою щільною, що я не бачив далі п’яти-шести осіб, що стояли найближче до мене. Ґурунг міг стояти за два фути від мене, і я б його не помітив. Потрібно знайти якусь точку, звідки можна оглянути натовп.

Проштовхавшись крізь кордон вояків, я показав своє посвідчення одному із солдатів і переконав його пропустити мене за сталеве коло. Добіг до ратуші й піднявся на верхню сходинку. Не така вже й висота, але нічого кращого я не знайшов.

Тоді озирнувся і вдивився в море облич. Якщо Ґурунг випустить газ зараз, це спровокує низку подій, які вже не можна буде зупинити. Почнеться паніка, натовп кинеться врізнобіч, навіть на солдатів. Ті, своєю чергою, прийнявши такий натиск за атаку, відкриють вогонь, і тільки дияволу відомо, до чого все це призведе.

Зсередини почулися звуки оркестру, і сотні голосів заспівали «Боже, бережи короля». Це означає, що промову принц скінчив. Можливо, він ще кілька хвилин потискатиме руки обраним сановникам, а тоді вийде через задні двері й поїде до Будинку уряду.

Двері за моєю спиною відчинилися, й вийшов Доусон. Вигляд у нього був такий, ніби його відшмагали по обличчю мокрим рушником.

— Що скажете, Віндгеме?

— Нічого доброго,— відповів я.— Дас спробував звернутися до демонстрантів на майдані. Ми його заарештували.

— Дас? Як він вислизнув із дому?

— Зараз це не має значення,— зітхнув я.— Важливо те, що він привіз із собою дружину. І коли ми його заарештували, вона виступила замість нього. Ваші люди і її заарештували. Натовпу це не сподобалося. Сумніваюся, що й решті індійців це імпонуватиме, коли з’явиться завтра в газетах.

Доусон вилаявся.

— Віцекороль розлютиться.

— Повірте мені,— зітхнув я,— якщо це найгірші новини, які ви принесете йому сьогодні, то нам усім пощастило.

— Ґурунг? — запитав він.

Я похитав головою.

— Жодного сліду.