Абір Мухерджі. Дим і попіл

Юний лейтенант на краю майдану не знав, що робити, і його нерішучість впливала на підлеглих. Я без надії сподівався, що пасажиром виявиться хтось інший, але в глибині душі знав, що це Дас, і раптом усвідомив, що від самого початку знав — з тієї хвилини, коли Таггарт викликав мене до свого кабінету кілька днів тому,— що саме цим справа й закінчиться. Що саме нам із Не Здавайся доведеться його заарештовувати. І я намагався уникнути цього сценарію; не заради себе — заради Не Здавайся. Для нього арешт людини, якому поклонялася вся Бенгалія, якого він називав дядьком, був випробуванням, до якого хлопець навряд чи був готовий.

Під захистом паркана з волонтерів Дас наблизився до сцени. Лейтенант і досі вагався.

— Ідіть звідси,— наказав я Не Здавайся.— Я мушу зупинити це, доки не стало гірше.

Він не відповів. Закляк, як статуя.

— Я мушу забрати Даса зі сцени, доки наші приятелі-вояки не накоїли дурниць. Вам не можна брати в цьому участь. Ідіть звідси! — повторив я з напором, сподіваючись, що мої слова виведуть його зі ступору.

Не Здавайся повільно похитав головою, як у трансі.

— Не можу, Семе. Не можу, доки Ґурунг десь тут.

Часу на дебати не було. Натомість я видав низку вишуканих фраз, наказав йому чекати, а сам почав проштовхуватися до сцени. Дас уже стояв у центрі, біля мікрофона, Бос лишився біля підніжжя сходинок. Коли я дістався платформи, з натовпу до мене полетіли глузливі вигуки, ніби я був лиходієм якоїсь дурнуватої пантоміми. Дас подивився на мене й усміхнувся.

— Прошу мене вибачити, капітане Віндгеме,— сказав він.— Я усвідомлюю, що спричинив вам проблеми. Сподіваюся, ви розумієте, що мої дії продиктовані моральною необхідністю, а не бажанням створювати вам ускладнення.

Я міг би відповісти, що й мої дії продиктовані моральною необхідністю, необхідністю упередити потенційне кровопролиття, яке змусить його самого та його ненасильницьких послідовників загинути найнасильницькою смертю, але сенсу в цьому не було.

— Містере Дасе,— заявив я,— ви заарештовані за порушення умов домашнього арешту. Я не можу дозволити вам звертатися до людей.

Мікрофон перед Дасом посилив мій голос, і з натовпу полетіли гучніші коментарі.

Дас поглянув на Боса, посміхнувся, знову перевів погляд на мене.

— Якщо ви заарештуєте мене, на моє місце прийде хтось інший,— драматично промовив він, і народ схвально заревів.

— Я заарештую будь-кого, хто звертатиметься з промовою,— сказав я.

Лейтенант і його вояки вже наблизились до сцени, і він у супроводі двох підлеглих почав підніматися сходами.

— Візьміть цього чоловіка під арешт,— наказав я.— Простежте, щоб із ним нічого не сталося.

Лейтенант, може, і гадки не мав, хто я такий, але радісно, навіть із задоволенням, підкорився моєму наказу.

Дас витягнув руки, як в’язень, на якого надягають кайдани. Натовп загомонів гучніше.

— Кайданок не потрібно,— сказав я лейтенанту.

Під какофонію вигуків із лан своїх прихильників Дас спустився сходами й пішов до солдатів. Я повернувся туди, де чекав Не Здавайся. Минаючи чорне авто, Дас сказав щось одному з охоронців, і процесія зупинилася. Дверцята відчинилися, і з’явилася мініатюрна постать у білому сарі.

— Басанті Деві,— охнув Не Здавайся.

— Що вона тут робить?

Я дивився, як вона вклонилася й торкнулася ніг свого чоловіка, тоді розпрямилася, накинула край сарі на голову і почала повільно підніматися на сцену, лишивши за спиною приголомшеного лейтенанта.

— Чорт забирай,— вилаявся Не Здавайся.

— Що?

— Вона виступатиме,— схвильовано пояснив він,— а ви щойно заявили людям, що заарештуєте будь-кого, хто звертатиметься до натовпу. Якщо армія її заарештує, нам кінець.

Коли я усвідомив сказане сержантом, мене захлеснула хвиля нудоти, і я зрозумів, що Дас пошив мене в дурні. Він і розраховував на те, що ми заарештуємо його дружину. Узяти під варту його — це одне, але арешт дружини, жінки з вищої касти, і запровадження її до в’язниці — геть інше. Не пригадую, коли востаннє в Калькутті заарештовували жінку з вищих кіл. Натовп розлютиться, і, дякувати нашим друзям із преси, новини розлетяться містом і провінцією, а тоді й усією країною. Така образа майже гарантує друге дихання руху неспівпраці Ґанді. Відчуття таке, ніби я отримав удар у живіт.

Коли я оговтався, зупиняти її було вже запізно. Басанті Дас підійшла до мікрофона, і натовп замовк. Вона заговорила бенгальською, динаміки посилювали її голос, який спочатку трохи тремтів, але дуже скоро вона знайшла свій ритм.

— Що вона каже? — запитав я.

— Каже, що Даса заарештували і замість нього марш очолюватиме вона. Якщо і її візьмуть під варту, нехай вони продовжують іти до ратуші і спалять під нею іноземний одяг.

З натовпу полетіли радісні вигуки, що змусило лейтенанта віддати наказ узяти жінку під варту. Двійко солдатів квапливо піднялися на сцену й заарештували її.