Абір Мухерджі. Дим і попіл

Антея Данлоп відвела погляд.

— Місіс Данлоп,— натиснув я,— які пошкодження отримав Багадур Ґурунг і що саме ви сказали його батькові?

Вона подивилась на мене. Очі її сповнилися сльозами.

— Я сказала йому правду!

— Що Багадура Ґурунга осліпив газ?

Вона кивнула.

— І ще він пошкодив його легені?

— Саме пошкодження легень його і вбило,— промовила вона.

— І все це ви розповіли його батькові, так? Саме тому він наніс вашому чоловіку та іншим жертвам ті самі рани. Око за око. Легеня за легеню.

Жінка не відповіла. У цьому не було потреби.

Уявляю, що для такого чоловіка, як Ґурунг, факт, що його сина отруїла газом британська армія, інститут, який він шанував, у якому служив, відколи став достатньо дорослим, щоб іти служити, дорівнював би зраді. За такий гріх убити тих, хто безпосередньо відповідав за ці дії, було б недостатньо.

В уяві постала сцена: Ґурунг вистежив Пріо Таманга, чоловіка, який завербував його сина до «Равалпінді»; напоїв Таманга, сподіваючись дізнатися подробиці особистої відповідальності за смерть сина; тоді дізнався, що Пріо Таманг уже не просто вербує невинних непальських сільських хлопців — тепер він помічник інтенданта в Барракпурі. Під час розмови Таманг похвалився, що рештки гірчичного газу перевозитимуть із Барракпуру до Форт-Вільяму, і Ґурунг зрозумів, що такий варіант помсти його цілком улаштовує. Він дав хабаря Тамангу, щоб той «загубив» кілька каністр гірчичного газу по дорозі до Форт-Вільяму. Таманг доставив їх Ґурунгу, та замість того, щоб розплатитись із ним в опійному притоні Тангри, гуркх убив його — перша жертва в низці убивств заради помсти, у списку були також Рут Фернандес, Аластер Данлоп, Матильда Рувель і полковник Маꥳр, після цього — акт розплати: отруєння газом великої кількості цивільних у Калькутті на Різдво.

— Це востаннє, коли ви його бачили? — запитав я.— До минулої ночі?

— Так,— сказала вона, трохи опанувавши себе.— Він увірвався після опівночі. Я пішла спати, Аластер був тут, працював.— У голосі її забриніла гіркота.— Він тільки й робив, що працював. Лакхіман, мабуть, знав, що кімнати слуг на першому поверсі, бо потрапив усередину крізь дах. Спочатку він увійшов до моєї спальні.

— Ви не закричали?

— Закричала б, але він затулив мені рота рукою, не встигла я усвідомити, що відбувається. Сказав, що не зробить мені нічого поганого. Що прийшов поставити моєму чоловікові кілька питань.

— І ви сказали, що Аластер у своєму кабінеті?

— Так.

— І що було далі?

— Він зв’язав мене і заткнув кляпом рота, а тоді вийшов із кімнати. Я чула, як він пройшов до кабінету. Чула, як скрикнув Аластер, от і все. Припускаю, що Ґурунг погрожував йому пістолетом. Наступне, що пам’ятаю,— Ґурунг повернувся до кімнати. На вигляд — справжній диявол... чи, може, один із янголів помсти Господа нашого. Кажуть же, що Сатана — це один із занепалих янголів божих. Він нагнувся й почав мене розв’язувати. Я запитала, що він зробив. Він нічого не відповів.

Двері відчинилися, й увійшов Не Здавайся. Кивнув мені і зайняв своє місце поруч мене.

Я витяг із кишені світлину, розправив її на столі, вказав на її постать.

— Він полює на тих, хто був зайнятий в операції «Равалпінді»,— сказав я.— Навіть на медсестер, які доглядали поранених і помираючих. Чому ж він не вбив вас?

Вона знову перевела погляд на стіну.

— Чи повірите, якщо я скажу, що просила його це зробити? Я також втрачала дітей і не раз міркувала, чи не позбавити себе життя, але це, звісно, гріх, якому немає прощення. Убий він мене, зробив би мені величезну послугу, але він відмовився. Сказав, що не хоче моєї смерті на своїй совісті.

— І все одно готується отруїти невинних цивільних?

— Це ви сказали,— парирувала вона.— Я не побачила доказів цьому. Досі він убивав лише тих, кого вважає відповідальним за смерть сина.

Її зауваження мало б сенс, якби не той факт, що чоловік украв кілька каністр іприту. Те, як вона захищала його, змусило мене згадати дещо інше.

— Ви просили Ґурунга убити вашого чоловіка?

— Ні,— спокійно відповіла вона,— але я його і не зупиняла. Мій чоловік створював зброю, отруйнішу за ту, що вбила Багадура Ґурунга. Якби ви знали когось, хто поставив за мету сіяти смерть, то чи стали б ви зупиняти месника, капітане?

— Саме це я і намагаюсь зробити, місіс Данлоп.

Тридцять один

’ята ранку. Різдво. Це мусив бути день радості, надії та відродження. Можливо, так і є. Тепер ми маємо ім’я нашого убивці — Лакхіман Ґурунг, а це дає надію, хоч би якою примарною вона була, зупинити його, доки він не убив іще когось.

Небо на сході почало світлішати. Ми спустилися сходами від порогу Антеї Данлоп до нашого автомобіля. Водій дрімав на передньому сидінні, упершись головою в скло, і Не Здавайся довелося постукати у віконце, щоб вирвати його з обіймів сну.

— Форт-Вільям. Чало! — скомандував я, коли ми сіли.— Що сказав Доусон, коли ви йому зателефонували? — запитав у Не Здавайся.