Абір Мухерджі. Дим і попіл

Експерименти відбулися 1917 року. Чому нападник чекав чотири роки перед тим, як помститись? Можливо, він був якимось чином прив’язаний до перевезення решток гірчичного газу з Барракпуру до Форт-Вільяму, але ніяк не можу збагнути, як саме. Щось я упустив. Щось аморфне, що мені ніяк не вдавалося вхопити. Хай там що, зрозуміти це, втупившись у нічну темряву, навряд чи вдасться. Тож я узяв у Сандеша склянку з напоєм, випив і пішов спати.

Я поплентався коридором до своєї темної кімнати. Світло вмикати не став, бо добре знав, що де стоїть. Скинув черевики, зняв шкарпетки, розстебнув сорочку і штани, лишив там, де вони впали, і ступив до ліжка. Підняв один край москітної сітки й заліз під нього. Одна з констант калькуттського життя — нескінченна боротьба з москітами. Хтось вирішив, що непогано було б звести місто на болоті, і це визначило долю Калькутти. Це ідеальне місце розмноження усіляких неприємних істот, але малярійні комарі були найгіршими з них. Усі в місті, від лейтенант-губернатора до останнього рикши, залежали від їхньої милості, і щоночі одним із обов’язків Сандеша було накривати наші ліжка москітною сіткою, а вранці знімати її та прибирати.

Я ретельно запхав сітку між матрацом та рамою ліжка і влаштувався зручніше. Під сіткою з’являлося відчуття певної недоторканності, ніби ти прикривався щитом від усього того, що могла в тебе жбурнути Калькутта. Я заплющив очі.

Наступної миті мене аж підкинуло.

Я схопив край сітки, відкинув його, вистрибнув з ліжка й кинувся до вмикача світла. Увімкнув, підхопив з підлоги сорочку й штани, швидко натягнув їх і попрямував до дверей.

Швидко перетнув коридор і постукав у двері Не Здавайся, не чекаючи на відповідь, увірвався до кімнати і клацнув вимикачем.

— Піднімайтеся! — наказав я.

Не Здавайся сів у ліжку, протираючи очі.

— Вдягайтеся. Мусимо ще раз допитати місіс Данлоп.

Він не повірив.

— Зараз?

— Потрібно зараз,— відповів я.— Іншого часу немає.

— Чому?

— Москітна сітка,— видихнув я.— Якщо Данлопа вбили у ліжку і ніхто нічого не торкався на місці злочину, чому москітна сітка над його ліжком не була опущена?

Не Здавайся так і витріщився на мене крізь тоненький білий серпанок власної москітної сітки.

— Десять хвилин,— сказав я.— Зустрічаємось у передпокої. А я спочатку зроблю кілька телефонних дзвінків.

Тридцять

ерший дзвінок до гаража на Лал-базар з наказом негайно прислати по нас автомобіль. Другий — до місцевого відділку на Парк-стрит з наказом послати офіцерів до оселі Данлопів на Парк-стрит. Я попросив констебля Мондола, з яким ми зустрічалися вранці, бути там присутнім. Як правило, констеблі живуть у службових квартирах біля відділків, і в Індії гарно те, що місцеві офіцери не схильні ставити питання щодо наказів сагиба, навіть якщо це означає піднятися серед ночі.

Хлопці з відділку на Парк-стрит встигли дістатися до будинку Данлопів раніше, і нас впустив молодий констебль, провів нагору.

Людям Мондола не знадобилося багато часу, аби знайти докази, що чогось бракує, і незабаром ми знову стояли на порозі кабінету Данлопа.

Мондол сам опустився навколішки. Звів очі й усміхнувся, показав на брунатні плями між китицями килима, що вкривав більшу частину підлоги.

— Ось,— майже з тріумфом промовив він.

— Це може бути все що завгодно,— похмуро завважив Не Здавайся.

Мондол нахилився вперед, підняв кут килима й відкинув його. Лак на дошках підлоги був нанесений тонким шаром і в певних місцях витерся. На одному з таких місць, трохи більшому за мою долоню, деревина частково зафарбувалася.

Я підійшов, опустився на коліна, провів по плямі пальцем.

— Хтось пробував відмити,— підсумував я.

Зіпнувся на ноги, тоді звернувся до Мондола.

— Приведіть сюди місіс Данлоп. Після цього обшукайте весь дім.

Він нахмурився.

— Що шукати, сер?

— Те, чим витирали,— гаркнув Не Здавайся.— Ганчір’я, тканину, простирадла, заплямовані кров’ю. Перевірте сміття. Зазирніть у комини.

Констебль кивнув і крутнувся на підборах.

Схоже, Данлопа вбили тут, у його кабінеті. Я сів за стіл убитого і подивився на світлини на стіні. Ту, яку поцупив Не Здавайся під час свого танця вмираючого лебедя, і ті, які пошкодилися, замінили, з підлоги прибрали розбите скло. Але все одно лишилося кілька порожніх місць там, де раніше висіли світлини, на їхню відсутність указували прямокутники темнішого кольору.

Двері рипнули й відчинилися, і в супроводі констебля увійшла Антея Данлоп, закутана в халат і похмуріша за грозову хмару.

— Що все це означає, капітане? Ви ж усвідомлюєте, що зараз глупа ніч. Ваша поведінка дорівнюється образі. Навіть не сумнівайтеся, що вранці я подам на вас скаргу начальству.

— Вибачте, місіс Данлоп,— сказав я,— але те, що ми мусимо обговорити, не може зачекати до ранку.

Вона поглянула на мене з підозрою.

— Як я зрозуміла, ви не можете більше нічого зі мною обговорювати.— Вона махнула рукою на Не Здавайся, який стояв біля дверей.— Не сумніваюся, ваш помічник цього не забув.