— Не знаю, чим він вас причарував,— додав я,— але ви мусите знати, що ми підозрюємо його у викраденні доволі великої кількості отруйного газу і в намірах застосувати його до невинних цивільних. Єдина наша надія — це те, що ви розповісте все, що вам відомо.
Я бачив, що в душі її відбувається боротьба.
— Місіс Данлоп,— тихо сказав я,— цей чоловік може вбити безліч людей. Ви маєте шанс спокутувати вину вашого чоловіка. Ви можете допомогти мені зупинити його.
Вона змахнула сльозинку з куточка ока.
— Ґурунг,— промовила вона.— Його звуть Лакхіман Ґурунг. Він снайпер одного з полків гуркхів.
— Знаєте, якого саме?
— Ні.
Я озирнувся на Не Здавайся, який уже витяг записник і занотовував деталі.
— Зателефонуйте Доусону. Скажіть, що людина, яку ми шукаємо,— снайпер Лакхіман Ґурунг.
— Зроблю це негайно, сер,— сказав він і рушив до дверей.
Я повернувся до Антеї Данлоп.
— Чому місяць тому він прийшов до вас? Він був одним із тих, на кому ваш чоловік проводив експерименти?
Вона похитала головою.
— Ні, батьком одного з них. Його сину, Багадуру, було лише п’ятнадцять, коли він записався. Ми називали його Боббі. Низькорослий хлопець, навіть як на непальця. Гадаю, йому б відмовили, якби не війна. Його умовив на експерименти Пріо — тобто Пріо Таманг. Таманг служив у шпиталі санітаром, але також виконував роль неофіційного рекрутера, одного з тих, хто об’їжджає гірські непальські села і вербує хлопців до армії.— Вона посміхнулася своїм думкам.— Вважаю, нічого б не сталося, якби Боббі не був таким малим.
— Що сталося?
— Експерименти,— пояснила вона.— Експерименти Аластера. Він розповів, що для вироблення опору отруті піддослідні отримували маленьку кількість газу. Він казав, що ніякої шкоди в тому не було, а коли таки застосовували летальну концентрацію газу, людям видавали маски. Нещасний випадок стався під час одного з експериментів із високою концентрацією газу. Протигази були армійськими, розумієте, а голова у Боббі була такою маленькою, що йому не підходив навіть найменший розмір. Під час експерименту маска з нього зісковзнула.
Вона помовчала, дивлячись повз мене.
— Пригадую, як його принесли до лазарету. Ми бачили пошкодження і раніше, але таких іще ні. Обидва ока згоріли, дихання було уривчастим. Він прожив ще три дні в агонії і помер.
Весь цей час я доглядала за ним, як за власним сином. Потім я вважала своїм обов’язком написати його родині. Його батько служив на Західному фронті, і я послала листа йому, повідомивши, що його син пішов у кращий світ. Думала, що цензори пройдуться по тексту своїм чорним олівцем, але щонайменше частина того, що я написала, дійшла до Лакхімана. Він відповів, дякуючи мені за доброту до його сина, ось і все. Принаймні так було, доки місяць тому він не з’явився у мене на порозі. Сказав, що його полк щойно перевели до Калькутти, і він хотів подякувати мені особисто за те, що я зробила для його сина. Він був сором’язливим чоловіком, незграбним, але напрочуд ввічливим. Я зрозуміла, що він і гадки не має, як насправді помер його син.
— І ви його просвітили? — припустив я.
Вона підняла на мене очі.
— Батьки мають знати, як померла їхня дитина, капітане. Не сказати йому було б злочином — якщо не перед законом, то перед Богом.
— Як він сприйняв новини?
— Мужньо. Думаєте, що місцевий чоловік відреагував би по-іншому, почувши такі новини від білої жінки? Не сумніваюся, що, будь його поведінка інакшою, для нього це було б соромом.
— Те, що він після цього зробив, було не таким мужнім,— завважив я.— Він убив три особи, включно з вашим чоловіком.
— Аластер заслужив свою долю,— відрізала вона.— Мій чоловік хотів створювати більше зброї, кращу зброю. Яка вбивала би більше синів. І все це тому, що то буцімто був науковий виклик.
— Що сталося, коли Ґурунг пішов?
— Приблизно дві ночі тому він повернувся до нашого дому. Сказав, що зустрів чоловіка, який завербував його сина на експерименти,— припускаю, що то був Пріо Таманг,— напоїв його, і Таманг назвав імена тих, хто відповідав за експерименти. Сказав, що знає, що накоїв мій чоловік під час війни, і що він збирається помститися. Я вказала на те, що розплати може вимагати тільки Бог. Авжеж, він процитував Біблію: «Око за око, зуб за зуб» — здається, цей вірш найпопулярніший серед язичників,— і я, своєю чергою, процитувала йому відповідь Господа нашого: «І коли вдарить тебе хто в праву щоку твою, підстав йому й другу». Я думала, що переконала його.— Вона відвернулася.— Очевидно, я помилилася.
М’яко сказано. З власного досвіду можу сказати, що підставляти іншу щоку — не та філософія, яку сповідують гуркхи. Вони радше слідуватимуть доктрині, що коли хтось ударив тебе по правій щоці, краще так заїхати йому в пику, щоб у нього більше і думки не з’явилося вдарити тебе. Як мінімум, принцип «око за око», як максимум — «позбавиш мене ока, я відітну тобі всю голову». Власне, ця стримана, смертоносна лють — одна з причин, чому ми так високо цінуємо їх у ролі солдатів.
Але її слова мене вразили.
— Що ви розповіли Ґурунгу про пошкодження, які отримав його син?