7adaab6e236f4333881613dfe7a1fe69

балетне пліє, для якого, як розповідали освічені люди, необхідно

тренуватися десять років, і то не факт, що потім щось путнє вийде, може бути просто бовтанка-жовтяк, так вона бовтатиметься в своєму

зефірному безе солодощами для провінційних кав’ярень зі вкритими

мушиним послідом скатертинами, на які не опираються жодні

лікті, але запросили її ж бо представляти оппоблок на наступних

виборах і носила вона гречку та інші вироби гречкосіїв по хатах, не

могла намилуватися на портрети Івана Франка й розписи затятих

франкістів, і всі на Фейсбуці спали, крім антиподів, у яких, мабуть, тоді саме наставав ранок і треба було йти у столову та харчуватися

розбавленими пісним молоком баркат омлетами, баракуда плавала

туди-сюди у своєму акваріумі та не відповідала на погляди

поціновувачів прекрасного, преторіанці високого престолу просто-волосими своїми закидами щодо найвищого стилю — життя званське

в третій особі ханські стільці, які вже немає кому продати, бо

самотність передбачає самотужки підняті на п’ятий поверх, перераховані й зібрані за схемою меблі, у мебльованих кімнатах

останнього меблювальника залишилися схеми, за якими вона

блукала людиною-мурахою переходами, що не ведуть до метро, але

хтось увесь час попереджав про можливість виникнення в картатій

китайській сумці з базару великої невідомого походження вибухової

суміші, яку треба просто розмішати у своєму пластиковому стаканчику

135

й поставити на пластидну поверхню, вона хотіла б повернути час і

розраховуватися в супермаркетах крокової досяжності простроче-ними кредитними картками, але сторінка на Фейсбуці ніяк не онов-лювалася, як же ти збираєшся працювати журналістом, якщо не

знаєш, що таке чекін. Занудно муркотів він у її пиво, у її червону

соломинку кольору помади, ти ж знаєш, що червона помада весь

час розмазується, тільки й думай, як зберегти контур, носи в клатчі

серветки, вона мріяла працювати в сервісному центрі, бо прочитала

аналітичну статтю про сервісну економіку, подобалося читати

аналітику — там усі такі розумні, аж далі нікуди йти, а людині

потрібно ж кудись іти, поки що запросив її до себе кудись на

Позняки, у таксі показував селфі на фоні виставки космічних апаратів

і на фуд-фестивалі, легені мають дихати лише просіяним крізь сито

хлорофілу повітрям, вона відверталася — обличчям у тоноване скло, крізь яке краще видно сяйво Первертної Ведмедиці — перевертня, ніколи не зрозуміти, де у неї голова, а де лапи та хвіст, ще в дитинстві

лякали пертурбації у свідомості — коли купили астрономічний

атлас для молодшого шкільного віку, щоб батькам не було потреби

розтлумачувати всі таємниці Всесвіту, крізь сито всесвіту, створе-ного й спотвореного за вісімдесят днів, рухалася вона навпомацки

з кімнати в кімнату в незнайомій квартирі, запитувала — а де у тебе

таке ось приміщення, шаріючись — так і не навчилася не шарітися

від цього питання, — у коридорі висіли рядком годинники, які

показували час у різних столицях світу — колись була така мода, невідомо, чи прижилася на наших теренах, але дехто намагався її

наслідувати, коли ти п’єш пиво навіть зранку — це вже точно

алкоголізм – сказав він їй зранку після нічних розмов про музику, що ще чатує на двох незнайомих людей, окрім нічних розмов про

музику, навіть якщо вони вдають, що знайомі все колишнє своє

життя, просто зустрілися тільки зараз — так легше призвичаїтися

до самотності, тримаючись за руки в темряві в непрасованій спідній

білизні, яку могло б витримати лише справжнє кохання, наввипередки намагалися продемонструвати свій іронічний настрій та

цілеспрямованість, і незацікавленість у довгострокових або просто

дещо серйозніших за спільний відчай стосунках, разом дивилися

«Сімпсонів» на погризеному безпородним у своїй безпорадності

представником родини котячих, який, тиснучи на жалість, міг би

зібрати достатню кількість лайків у інстаграмі, така собі інста-зірка

для проявів співчуття, каліка у світі здорових людей, які ніколи не

136

туплять над домашнім завданням, роблять його завжди вчасно і

взагалі знають, що їм задали на завтра, усе йде за планом, а не як у

цьому мульт-серіалі на каналі нафтогазової компанії, де все одно

навіщось пригоди навіжених консюмеристів переривають сплески

рекламного креативу, він запитував: «А якщо я приїду знову? А якщо

я тобі зателефоную, ми будемо разом гуляти в парку та їсти пломбір, як у далекому дитинстві?», за стандартами ДСТУ вона мала б

відправити його до найближчого гастроному або до гастроентеро-лога, гарячкуваті мамці зі своїми нащадками, які весь час щось тягнуть

до рота, наче прагнуть заковтнути й перетравити весь світ, ці удави —

думала вона, гарячкуваті мамці закидали б її клатчами кольору

цегли, попередньо поголивши їй голову та намазавши її тональним кремом рожевого кольору, тому вона ніколи не проговорювала

свої думки вголос — пручайся, причаївшись — цитувала вона когось

із класиків також не вголос, «хто останній до цієї стійки бару?» —

запитувала у найстійкіших, але ніхто не відповідав, бо життя крихке