7adaab6e236f4333881613dfe7a1fe69

копченої ковбаси та жбан копченого сала, і життя знову закругли-лося за синусоїдою, Еллі працювала секретаркою й читала комікси, з яких до неї тягнула гіллясті лапки людина-павук, тягнула гіллясті

лапки, щоб випити її лімфу, витягти сонну артерію, через яку Еллі

ніколи не могла вчасно встигнути на роботу, стояла в цьому натовпі, який англійці чомусь називають «трефік джем», маючи на увазі

щось в’язке й солодке, у заторах вона намагалася вивчати італійську

й слухати аудіокниги, актори МХАТу розніжено-суворими голосами

читали уривки з роману Еміля Золя «Сторінка кохання», саме там, де найцікавіше, а потім читали наступну главу роману Толстого

«Війна і мир», на цьому вона вимикала радіо, бо не хотіла купувати

аудіокниги, а завантажувати піратські їй було надто ліньки, саме

тому вона була приречена на вічне підслуховування любовних зізнань

Тьєра і Наташі, як виправив ворд, вона мешкала в ніким не визнаній

державі, страждала на гикавку, яку не могли вилікувати жодні

спазмолітики, кожного ранку одна й та сама гикавка примушувала

її йти з дому й сидіти в автівці, яка стояла в заторі на проспекті в

столиці ніким не визнаної країни, спочатку вона ще рахувала, скільки

сторінок залишилося до закінчення, але потім їй стало нецікаво і

вона полишила цю справу, сторінки закінчувалися якось самі собою, сторінки без початку й кінця, потім продюсер сказав, що від Еллі

немає жодної користі й вона має піти від нього, піти куди-небудь у

школу дівиць швидкого порятунку в Смольному — це такий палац, 97

пофарбований блакитною фарбою й позолочений золотавою фарбою, і біля нього стоять солдати жіночої статі з гвинтівками у формі

олівця, і стріляють по всім, хто не може назвати заповідне слово, яке змінюється щодня, заповідне слово, яке ніколи не змінюється, але цей аромат ванілі з йогурту, їм дали таке завдання — ходити по

магазинах і запитувати в людей, на який склад падає наголос у слові

«йогурт», бо раніше цей наголос падав на другий склад — це було

якесь французьке слово, — та інформація зовсім не тішила їхнє

самолюбство, покінчила самогубством у колишньому палаці графів

Потоцьких, графів Панкоцьких, у яких була одна колишня кицька, що вміла так вправно куховарити, але на кухні зовсім не було вайфаю, вона відкривала свій товстезний гримуар простих рецептів на

кожен день, незрівнянна куховарка панів Панкоцьких, твоя

Пенелопа ніколи не повернеться додому. І він говорив з фотографією

своєї Пенелопи, бо за фотографією можна дізнатися вік мертвого

тіла, яке лежить у могилі, але тішиться квіточками, пластмасовими

квіточками з підземного переходу, які продають весною, і шоколадними цукерками, які ніхто не хоче їсти, бо їстівна матерія закінчується, прискіпливий матеріалізм материнського інстинкту змушує вибирати найкращу світлину, щоб приробити її, прикріпити свинцем до

хрестовини, наче це величезна різдвяна ялинка з мотуззям, яке

обвивається навколо шиї, і ти починаєш задихатися, хоча ще не почав дихати. Дихання — це якась надлишкова функція змарнілого

організму, яку неможливо перевірити на присмак, бо ти вже не

можеш нічого купити в сільпо, ніколи вже у тебе не вимагатимуть

паспорт, не гримітимуть ключами, щоб побачити сонце. Сонечко-бонечко летить на небо, зранене сонечко-бонечко, з якого капає

помаранчева юшка, яку краще не куштувати на смак, бо вона не має

смаку, але вона говорить йому «смачного», тому що намагається

привернути до себе його увагу, змусити його подивитися на себе, поки він робить наступне селфі, і хто там позаду удає, наче він тут

ні до чого, якась дівчина із зачіскою а-ля шістдесяті, бо нині мода

на ретро, справжня ретроманія охопила місто, чорно-блакитні стрічки

старовинних режисерів — «Блакитний янгол», наприклад, янгол без

крил. Тому що людям не подобаються безсюжетні історії — це зовсім

нікому не цікаво, — історії про Сиропончика в меблевому місті, він

прикував себе цвяхами до рухомого складу й так рухався до закінчення

історії, не розбираючи дороги, на деяких станціях виходив на плат-форму, щоб роздивитися ранкові обриси вокзалів невідомих міст і

98

з’їсти трохи локшини вок, яку ніколи не продавали у супермаркетах

його міста, він підходить до дівчини з сонячного Таджикистану, яка

тут годиться за китаянку, бо хто намагатиметься їх розрізнити за

розрізом очей, вона завчено привітна, бо теж не відрізняє його від

інших представників європеоїдної раси, ти знаєш про революційну

ситуацію в країні? — запитує він у дівчини, але та погано володіє

мовами та не розуміє його, несповна розуму власники цього

мережевого закладу вирішили відкрити ще один прилавок на цьому

вокзалі, на якому ніколи ніхто не виходить з потягу, тому що (бо) ніхто не пам’ятає назву міста, а на вокзалі занадто мало цікавого, щоб цікавитися ним надто довго, блакитний янгол Еллі сивіє чиїмось

неприбраним надгробком, скільки їй наполегливо радили відвідати

косметолога, розставити всі крапки над куточками очей, так і роблять

себе молодшою, щоб не померти вже ніколи, які б несприятливі

умови не змушували рухатися вперед, не залишати себе ніколи у