7adaab6e236f4333881613dfe7a1fe69

боргами за комунальні послуги, тому в двері з розчепіреним дерма-тином увесь час хтось ломився, звичайно, відповідати на заклики

відчинити двері він не збирався — тим більше, що дзвінок не

працював через нестачу електроенергії, древні прошарки дерматину

бовталися на рівні гомілки або легень — кому як більше було по

душі, а помічники головного сценариста зникали десь у безодні

забутих телефонних номерів — остання жінка, з якою в нього був

швидкоплинний роман, записала його в мобільному «письменник» — він

завжди ненавидів це слово, яке не означало нічого, але змушувало

всіх працівників митниці, податкової й овіру дивитися на нього з

неприхованим презирством, а вона казала випадковим знайомим:

«Він у мене письменник», наче виправдовуючись, хоча цій провині

не могло бути жодного виправдання, вони перезимували не холодну

й позбавлену газопостачання зиму в Передєлкіно, де є кладовище, з якого витікає річка Сетунь, на кладовищі похований Пастернак, на фоні могили якого фотографувався Тарантіно, поки письменник

перебував у депресії та дивився обидві частини безсмертного фільму

«Вбити Білла», а всі прислужники будинку відпочинку для дорослих

побігли дивитися на величного реформатора й фотографувати його

на камеру мобільного два мегапікселі, коли автор хіта «Які цікаві

на Вкраїні вечори» безсоромно вигравав у більярд. Письменник не

103

вважав себе видатним більярдистом, тому додивився до логічного

кінця бездонні прояви кохання у сиквелі «Вбити Білла» й пішов

спати, потім він прокинувся й виявив, що в нього зламалася настільна

лампа і він не може вигадувати далі перепуття в житті Аксинії, яка

не може обрати, куди все-таки їй піти — у совхоз радгосп або колгосп, він почав грюкати стільцем у стіну й кричати: «Я письменник, мені потрібно світло, бо мені потрібно працювати», на це ніхто не

відповів, бо всі на поверсі святкували Великдень та їли великодні

розфарбовані багряною китицею калачі, він ніколи не розумів, як

вони фарбують ці калачі китицями, вони зовсім сухі й там немає

соку, намагався щось вичавити на письмового стола, коли йому

принесли письмовий стіл, бо він письменник, і все його письмен-ницьке начиння й приладдя — жовтяки міських мурів, з яких вики-дали найнепринадніших «Місс Всесвіт», забувши про будь-яку

політкоректність, безпосередньо в пащу дракона, який вже не міг

пережовувати й ковтати їжу, але безумовний рефлекс примушував

його тягти пазурі до дверей «МакДональдзу», де красунь переро-бляли на жилавий мотлох, йому завжди траплялися самі лише жили, які треба витягати зі щілин між зубами за допомогою зубної нитки, але вони застряють там назавжди, усі ці красуні в довгих червоних

і блакитних спідницях до підлоги, які ще не знають, як упоратися

з цими спідницями в метро, поділ затягує в жерло під ескалатором, з якого ніколи не буває вороття, і звуки релаксації пекла підбурюють

її йти далі, ніколи не зупиняючись, бо ти цього варта, Вероніка

Кастро прокидається після затятої коми, пройшовши свій квест на

несумісність зі світом, розповсюджують світські плітки під виглядом

спаму, що знаходить тих, хто погоджується відкрити незрозуміле

посилання, силкується прочитати текст ламаною англійською про

спадок від двоюрідного дядечка-мільйонера, міста-мільйонники

спустошені після великої війни на випередження, після великого

зламу правила буравчика третьої руки, Сімург заповідав їй все своє

пір’я з усіх своїх крил, заповідав їй бути пай-дівчинкою, яка не

знайомиться з невідомими чоловіками в інтернеті, які б кошерні

ласощі в заморських диснейлендах вони їй не запропонували, але

життя рухається всупереч годинниковій стрілці, письменник

подався в диванні війська, потім вийшов з їхнього складу, розчару-вавшись, бо ця стрілецька дивізія не передбачає перемоги, сидів

разом з нею на дивані й дивився телесеріали конкурентів, у одному

з них вона вийшла заміж за іншого, але в графі «сімейний стан» усе

104

одно писала «незаміжня», і всі їй вірили, бо хто захоче приховувати

неочевидне, записи актів сімейного стану дратували письменника, а велика чорна черепаха рухалася в пісках, не розбираючи дороги, щоб відкласти великі плямисті яйця, з яких капала на тефлонову

сковорідку сукровиця впереміш з рибною юшкою сліз, слізні

залози її висохли, мов земля савани, яка нічого не родить, оповита

саваном силосу смерті, сила силенна слів спадала їй до слова, але

вона нічого не говорила, дивлячись на продавлений диван. Після трьох

викиднів вона засинала між переймами, коли інтервал був уже

двадцять секунд — як виявляється, навіть у такий короткий проміжок

часу можна внести багато сенсів і отримувати насолоду від життя.

Поки вона реалізувала цей постулат на практиці, він познайомився

з художником-авангардистом Нікосієм Самофракійським і був

запрошений в його квартиру, де ніколи не зачинялася кватирка, Нікосій квартирував (коняку вовки з’їли, та конями подавилися

(епіграф до п’єси Олексія Феофілактовича Писемського «Хижаки») у двоповерховому будинку з різним палісадом, на підвіконні якого

ніколи не цвіла герань, несвідома герніка змушувала учасників