7adaab6e236f4333881613dfe7a1fe69

краще, ніж підійматися з важкими пакунками на п’ятий поверх, свої

корупціонери куріпці ближче, аніж загроза ззовні. Але вона зовсім

не хотіла грати Соломею, це кирпате дівчисько пубертатного віку, яке кілька місяців відвідувало студію бального танцю, але так і не

знайшло собі партнера. Вона навіщось телефонувала на радіо, спонсором якого є «Газпром», і співала пісні з дитячих мультфільмів, ведучий умикав завчені аплодисменти і дарував переможцю палку

для селфі, після чого всі знову аплодували, вона не розуміла, куди

її прилаштувати, селфі – присмак самотності, але ще не визначальна

ознака, можливо, вона просто так любить себе і не може довірити

цю справу комусь іншому, попри кризу, кафе відчиняються знову, бо вже виросло покоління, яке не звикло харчуватися вдома, ці кафе

з пиріжками, у яких межує різне начиння, і морозивом у пластмасових креманках, з якого стирчить одиноким лахміттям чиясь

волосина, розумієш, що ти нічия, і нікуди тобі себе подіти, їси та

їси це несмачне морозиво з радянського дитинства, щоб нарешті

захворіти на ангіну й померти, щоб усі вони знали, як це — бути

дитиною на самоті, коли ніхто не відповідає на твої смски, але

треба вкластися в три тисячі знаків, інакше ніхто не відправить тебе

з останнім потягом на багаті села, з яких ще ніхто ніколи не повертався. Дитинство закінчилося саме так, як Еллі на це і очікувала, 95

щільна плівка мильної піни заливала очі, очі мої б тебе не бачили — очі

дівочі, єдина письменниця, яку я бачила наживо, сказала мені, що

єдиний спосіб написати роман — це розповісти історію, розповідай

історію і все тут, і я хотіла просто наслідувати її приклад і розповідати

історію, але історія не розповідалася, лише якісь стислі оповідки з

минулого життя — як я їздив у одну екзотичну країну та які гамбургери я там їв, які ніжні мілк-шейки я там пив, захлинаючись

власною слиною, Мордарій з мертвого під’їзду, де вбили всіх твоїх

знайомих, розмазувала прибиральниця юшку кольору томатного

соку бетонними стінами з написами «Анархія — не твоя єпархія» і

«Зінка зберігає все», і всім було цікаво, з якої квартири ця Зінка, і

звідки в неї стільки екзистенційної сміливості, але на ці запитання

не було жодної відповіді. Вона вдягалася лише в магазині готового

одягу, така собі лялька Барбі, яку ніхто не хоче вдягати, рожеві

панчішки й рожеві лабутени, бо все має бути гармонійно, а вона вже

знала щось про гармонію, щось таке, про що не говорять в жодній

консерваторії — Кен і Барбі мешкають поруч в одному ляльковому

будинку без четвертої стіни, їздять в одному іграшковому авто й

сплять в одному ліжку, що відкрите всім семи вітрам саме через

відсутність цієї четвертої стіни, і вона думає, що якби вона не була

дружиною цього знаменитого улюбленця всіх істеричних дівчат

красеня Кена, який кожного дня викладає свій п’ятихвилинний

ролик на ютубі, ніхто б не звертав на неї уваги, на цю незграбну

білявку на довгих тонких ніжках, які просто можуть зламатися, якщо

на неї дмухнути, ніжки зламаються і вона полетить догори дриґом

з другого поверху і втратить пам’ять, і не впізнаватиме цього

зализаного красеня Кена, цей бріолін сімдесятих, на який вони всі

колись так підсіли, і тепер підсвідомість видає на поверхню образи, які неможливо розпізнати. Але в деяких з цих образів вона впізнає

себе, всі вони колись вийшли з одного моря на спільному півдні, з

холодного солоного моря, в яке так боляче занурюватися і з якого

так само боляче виходити, безкінечне море, на березі якого продають

чурчхелу, і вони досі не змінили номери, хоча для цього було аж два

роки, а тепер їх будуть штрафувати. Тепер вона теж поставить свою

автівку у відстійник, там ця автівка й зберігатиметься до кращих

часів, поки не прийде власник і не викине її з міста, най вона йде

куди заманеться, добре, що міст на землі багато і кожному знайдеться

щось за смаком, але вона не скористалася своїм магдебурзьким

правом, якого її позбавили декілька років тому, вона жила за своїм

96

старим календарем, який вже соромно повісити на стіну, але який

тримають десь у сінях, що б це не означало. Саме тому Еллі вирішила

піти від продюсера і стати філософом, вона ніколи не займалася

філософією і не могла відрізнити Га́йдеґґера від Шванкмайєра, всі

ці пластилінові ворони та інші істоти незрозумілої статі, з якими

так приємно товаришувати, бо їм можна розповісти всі свої таємниці, таємниці необхідно вигадувати, ось він покохав героїню серіалу

«Друзі», пив з нею банановий смузі, потім попрощався на злітній

смузі, і більше нічого не було, але ж це нецікава історія, бо в житті

так не буває, вона хоче дізнатися, як в житті буває, додає якісь деталі, зрозумілі лише посвяченим в цю історію небуття, розчавлені

супергерої коміксів, на яких намагається напасти який-небудь

суперзлодій з майбутнього, який не розуміє людської мови й говорить

ієрогліфами, що виринають мильними бульбашками з його рота, і

життя знову має сенс, і рухається по колу. Потім супергерой все-таки

спромігся достояти достатній термін в своїй черзі й купити кругляк