7adaab6e236f4333881613dfe7a1fe69

вічність і нестерпність аскорбінової кислоти суму, але вона все

одно хотіла ворожити, яка б не випала карта — повішений донизу

головою або потопельник з крабами в роті, риються клешнею, перераховують наявність коронок на вісімках, зачаровано вдив-лятися у щось своє, невидиме для інших, під прозорою водою

шар йоду й зеленки, зелені діви морів не ходять по землі, кров

сочиться з кожної пори, саме так і пишуться погані романи, слово

тягне за собою наступне, поки всі вони не скотяться зрештою

донизу, нанизані на один шампур, вона так завбачливо розкриває

солоні від маринаду вуста, пігулка-іхтіс, яку ніяк не прийняти

внутрішньо, стікає термін придатності, через п’ять років на неї

ніхто навіть і не погляне, кому вона тоді потрібна в цьому місті, де на одного чоловіка десять дівчат, хто вигадав ці лиховісні

маленькі міста — магазин зачиняється о дев’ятій, активне життя

закінчується в тридцять, лежи ще тридцять три роки на своїй

печі та дивися кулінарні шоу — ось вони приготували мурену, вона так жадібно-жалісно дивилася на ведучого, наче благала, щоб її відпустили в цей дірявий водопровід з низькою пропуск-ною здатністю, протиснути свої роздобрілі тілесні вила в розетку, сочиться соусом тартар і підливою, ніхто не розуміє її мови жестів, жорстокі ведучі виставляють конкурсанту низькі бали, навіщо

було жертвувати собою тоді ж бо, зовсім невідомо, навіть не

смакує і зовнішній вигляд бридкий, викидає на підлогу котячим

кормом, кістяк згинається під виделкою. Досить було б зробити

83

деяке зусилля і натиснути кнопку «викл» на пульті, не копіювати

звички невдах з відповідних переліків, копіювати лише звички

людей, які досягли в житті всього, чого могли забажати, зважаючи на ситуацію в країні й світі, готувати на сніданок легкі

страви з тим самим соусом тартар, вмочувати шматочки грінок, як це люблять зображати модні фуд-фотографи, і все станеться

саме собою, а можливо — станеться щось інше, бо це не має

жодного значення, фотографи усюди, тицяють їй в обличчя свої

об’єктиви, потім вигадуватимуть винахідливі підписи під

відібраними більд-редактором фотографіями, або вигадуватиме

хтось інший, хто займається цим професійно, спокуслива білявка

в модній сукні й дорогих окулярах сидить на підлозі, знявши

туфлі, на килимку для занять йогою, ловить настрій свого наступного роману, треба говорити не «останнього», а «крайнього», ще

краще — «нового», саме це фото прикрасить обкладинку книги

поруч з відгуками відомих колег по цеху, які не прочитали жодної

сторінки, тому з чистою душею можуть вихваляти новий твір як

завгодно, вона мешкає у заміському будинку майже в лісі, у місті

їздить лише на велосипеді або на метро, якщо запізнюється на

зустріч за вранішньою кавою, але в метро занадто багато негативної

енергії, що змушує її зачиняти чакри й ховати начиння мозку під

окулярами, так вона має дещо старший вигляд, не надто, але достатньо

для того, щоб не скидатися на ученицю молодших класів, читанка

і свято буквара, яке завжди з тобою, зажди, не йди так швидко, над чим ви зараз працюєте, які у вас плани на майбутнє, вилити

акваріум з рибками гуппі, завести нових рибок гуппі, можна

навіть пітона, для симетрії будь-яка живність згодиться, шарудить

на підлозі хтось, і в стакані з колодязною водою хтось шарудить, якщо можна сказати, що хтось шарудить у воді, справжні юні

натуралісти втаємничені в життя тварин, але вона не з цієї когорти, просто любить усе строкате й слизьке, мов шкіра дорогої тор-бинки, з якої на читачів-прозелітів випадають різні дива, жили

тоді в Тушині, не знаю, чому вона вирішила повернутися до мене, повернулася й почала вигулювати мене, як кишенькове цуценя, але я не захотів, щоб вона поверталася, тому вона поїхала в Туреч-чину і вийшла заміж за турка, і у них, мабуть, уже семеро дітей, що поробиш, коли вона дзвонила мені на роботу і запитувала:

«Тобі з яким смаком подобаються, полуниця чи персик?», я

відповідав, що яка мені різниця, я ж не буду їх куштувати на смак, 84

і потім зовсім нічого не відчував, отже смак не має значення, і

навіщо вона тоді повернулася, старший брат був відомим оперним

співаком, двадцять ножових і кров скрізь, нема чого приводити

невідомо кого з вулиці додому, їх так і не знайшли, ми потім

розбирали його архів, оповідання про те, як вона в колисці сучить

ніжками й аґукає, дуже милі оповідання, які ніде не надрукуєш, бо це нікому, окрім нас, не цікаво, співав би свої арії мовчки, лаштунки і вбрання у стилі підробленої високої моди, казав, що

сімох побивахом, і всі вірили, бо життя наслідує мистецтво, а не

навпаки. Ходив з нею спустошеними ядерним вибухом з нового

квесту вулицями і згадував, як ці вулиці називалися раніше в

кличному відмінку, або вигадував інші назви, схожі на справжні, вона так сміялася, наче житиме вічно і ця кватирка легень ніколи

не закінчиться, тільки крапки після літери «л», хотіла кататися

на чортовому колесі та їсти фалафель, і все збувалося саме так, як було заплановано, і серце не калатало у самісінькій скроні.

«Ми більше ніколи не побачимось, так?» — запитав я, не