7adaab6e236f4333881613dfe7a1fe69

думок, за вікном сіра пилюка дме в обличчя — сірокко або самум, не захотів більше бути поетом, пішов на війну з берберами торгу-вати квитками на приміські електрички, які не мали попиту серед

місцевого населення, не вистачає повітря, продають пиріжки з пере-квашеною капустою, усі ці приміські електрички, які рухаються в

нікуди, і з радіоприймача лунає реклама «Весною у мене таке нестримне тяжіння», і невідомо, яка сила тяжіння діє на тебе, що ти

залишаєшся на цьому дерев’яному сидінні на трьох незнайомих

осіб, більше не хотів бути поетом, вивчив берберську мову, щоб

написати роман, треба розслабитися й отримувати задоволення, як

навчають на курсах пробудження жіночності, інакше як твій чоловік

зрозуміє, що ти жінка, пришита на сувору нитку, прострочена наскрізь

плоть тяжіє до іншої тільки за інерцією, теліпається потім набрид-ливим бонусом, який шкода викинути по дорозі, бо навіщось же

тобі подарували його в красивому пакетику із зображенням ведмедика Тедді, який тримає в пазуристій лапі повітряну кульку, ще був

такий конкурс — бігати залою і робити так, щоб якомога більше

повітряних кульок вибухнуло гелієм, потім такий смішний голос

був у нього після всіх цих вибухів, не міг дивитися на погано про-смажений біфштекс, бідне зайчатко, зайчатко вбивають на початку, потім ішов за лаштунки і з’їдав усі бутерброди, поки мисливець зі

своїм дробовиком залицявся до дівчат у народних строях, кожного

дня як не День медика, то День бухгалтера, кожен учасник хору

87

отримує сто гривень, так і їздять по бездоріжжю, немає коли лікувати

своє юнацьке акне, хоча скоро пенсійний вік, вік вікувати біля

патефона «Хвилі Амуру», нестача кальцію, хворі ясна, ніхто не

попереджав, чим закінчується будь-яке кохання, повертався навіщось

о шостій ранку та навіть нічого не вигадував, бо життя не схоже на

роман, і він усією своєю поведінкою лише підкреслював цю

несхожість, думала, що продати рукопис і стати вільною від сили

тяжіння на декілька днів, набирати слова у ворді, доки вони не

закінчяться назавжди, жодного питомого слова не залишиться на

підкладці свідомості, не намагалася його розпитати, де він був і що

бачив, за тридев’ять земель і за три моря не сповідувався їй у своїх

помилках, колишні жінки не пишуть листи, просто переривають

листування, навіть за тридесять земель не пішла б за ним, кожна

наступна жінка залишала слід самотності на його смуглястій від

народження шкірі, навіть дивно, як можна бути таким смаглявим, якщо ти народився в Сибіру, де зима вісім місяців на рік і літо радше

схоже на зиму, і в сусідньому супермаркеті продають пил і порох, і

попіл для попільниць, все, що тобі заманеться для істотного життя, дах світу розкривається над тобою і видно прізвища всіх редакторів, і ти думаєш, що якісь не надто здатні вони до редагування, письменника Х запросили в НКВС, він так хвилювався і був певний того, що більше не повернеться до Клари, але там у нього запитали, як

він робить ці фокуси з кульками, які він дістає з носа перед дітлахами, які так радіють цим кумедним фокусам, хоча у вільний від

демонстрації фокусів час він ненавидить дітей, а діти сміються над

ним і кидають у нього каміння, отже це майже паритет, кульки й

каміння, письменник Х дістав кульку з кишені й поклав на стіл, кульку з чорного граніту, чорний-чорний зошит уже наближається

до тебе, купив шкіряну куртку на Шанхайці, там увесь час різали

гаманці, але шкіряну куртку все ж купив, а потім побили й куртку

відняли, і навіть шапку відняли, і кров капала зі скроні, і око

заплило, так дуже просто залишитися без ока, а ще є така річка, у

воду якої ти заходиш мертвим, а повертаєшся з неї вже на певному

ступені відсторонення, люди не пам’ятають твоє ім’я, перешіптуються

за спиною, мало що не кидають у спину каміння, і Мишачий король

кублиться під шафою, невситимий король цукрових скелетиків на

ялинці радо відгриз би тобі руку, якби ти простяг її для привітання, потім все-таки емігрували до Італії, мила кахель із зображенням

дівчини з янгольським обличчям, потрапила туди в картонній коробці

88

через кордон, навіть вівчарки мовчали, Карацупа й вірний Полкан, балканський підданий, усі мовчали, не піддавали термальній обробці

твій одяг, не спалили його на величному вогнищі в соборі на головній

площі міста разом з листами незрозумілою мовою, така була розум-ниця в школі, лише п’ятірки з чистописання, а потім мий цей кахель

Міо мій Міо, хоча всі пророкували наукову кар’єру, дисертація у

тридцять років, чоловік варить горохові супи й кисіль з брикетів, на картонній коробці напис «обережно, не кантувати», і якісь сим-воли, вона завжди думала, що один із символів означає кришталевий

фужер, з якого п’ють шампанське чи вино, грайливі напої, насправді

там перевозять набої для повстанської армії, п’є за вільний Курдистан, бере її в оберемок і відносить у хащу лісу, мов викрадену

Європу з картини Сєрова, кудись же вона мала зрештою приплисти, пристати до берега, у черзі згадують хрестоматійні картини та їдять