7adaab6e236f4333881613dfe7a1fe69

був їхнім першим покупцем. Іноді необхідно перевірити, як пишеться

слово «а-ля», тому що забуваю, як воно пишеться, і вже знаю, що

зараз точно першим вискочить слово «актрисуля», він каже — сімейні

комедії знімають для того, щоб їх дивитися вдвох, а вона каже —

чоловіки зазвичай не люблять дивитися ці комедії, кажуть, що вони

тупі, дивитися серіал «Ментівські війни» та розгадувати кросворди, ні, ці комедії знімають усе одно для жінок, іменинниця орендувала

спеціальний тусовочний автобус паті-бас із баром, молодь дві

години їздили містом, опинилися на недобудованій естакаді, Аня

хотіла зробити селфі, сперлася на незакріплену огорожу й упала

вниз, жінка прострелила собі голову з травматичного пістолета

просто в офісі, іншу жінку мало не з’їв ведмідь, коли вона напідпитку

залізла до нього в клітку в ресторані, звичайно, вона так апетитно

пахла, кого тепер приспати, думають глядачі, навіщо ви взяли собі

таку питущу жінку — це ж горе в родині, а ще нам забороняли

палити й носити короткі спідниці, просто не пускали в короткій

спідниці в університет, а за паління могли вигнати навіть з четвертого курсу. Ці комедії надто тупі, я був тоді в сьомому класі, мама

поїхала на операцію і сказала мені: «Можливо, я більше ніколи не

повернуся», не знаю, що вона там думала, коли казала таке дитині, можливо, думала, що хвора на рак. Я залишився сам у квартирі, вітчим одразу звідти злиняв, і Оксанка влаштувала там вертеп —

вона була така відірва, і у неї було ще дві подруги — Мокрушина й

Романова, і ще третя подруга-лохушка, вони купили шампанське, і

вона спитала, як його відкривати, їй сказали, що зубами, уявляєш, що було б, якби вона його все-таки відкрила, їй просто знесло б

голову. Ні, до чого тут те, що вона виламала б собі всі зуби, зараз є

такі пляшки, які відкриваються самі, Оксанка була просто викапана

Сандра, такий ажіотаж, коли в наш універсам привезли платівки

Сандри, Мадонни й Майкла Джексона, я їх усі придбав, звичайно, довелося трохи потовктися, коштували три рублі п’ятдесят копійок, як зараз пам’ятаю, а Наташка Романова була викапана Патрісія Каас, я їхав кудись на поїзді, і провідниця приклеїла в туалеті плакат з

Патрісією Кааас, ідеш до туалету — Наташка, йдеш з туалету —

46

Наташка, весь час вона. Я справді думав, що вона — моя доля, я

виросту й вона зрозуміє, який я насправді крутий, а потім познайомив її з майбутнім чоловіком, ну він мене зате навчив грати на

гітарі, ну як — показав базові акорди, ми купували такі трилітрові

банки з вином, такі закручені банки, я носив їх додому, більше ніколи

не бачив таких банок, хлопець Мокрушиної мало не вибив нам двері, вони ще тоді були не залізні, а звичайні, так дзвонив нам у двері, що дзвінок відвалився, а я сказав йому суворо, що Мокрушиної тут

немає, а він кричав крізь двері: «Я знаю, що Мокрушина у вас!», але все-таки пішов. Ось тому я став таким, яким став — а до того

просто читав книжки, грав у футбол і дивився телевізор. Ти знаєш, їхав поїздом з Івано-Франківська, раптом він загорівся серед

поля — так, став серед поля й загорівся, провідниця продала мені

воду за п’ятнадцять гривень, я ще сказав, що вона обов’язково має

бути з лаймом, щоб тушити цю пожежу, не шкодувати ні про що, а

за двадцять п’ять не хочеш, потім приїхав додому, а якийсь чоловік

іде повз і кричить навздогін: «Убивця!», що ви тут такого про мене

наговорили, що таке відбувається, або що я такого там накоїв, поки

їздив туди. Смайлики-хлопчики і смайлики-дівчатка — одностатеві

пари тримаються за руки в бісівському винаході — айфоні для

бідних, знаходиш його у смітнику біля корпорації, над якою світиться

і палає Око Саурона, тому що вийшла нова модель, і ці смайлики

вже застаріли, витираєш його вологою серветкою — це полум’яне

серце, в обрамленні якого вони йдуть у кіно, цей сенсорний екран, який так гучно реагує на твої суворі дотики — ти ж лише у справах, нічого особистого, хотіла продавати корейські креми, взяли на ста-жування в електричці — поки що зубну пасту, куратор казав пасажирам: «Ми з Інституту Богознавця, розробили спеціальну нову

зубну пасту», а ще розповідав про вилку цін, і що це все без націнок, і пасажири підкликали його до себе та радо купували кілька тюбиків

про запас, ти дивилася й думала, кому може бути вигідна ця війна, всі ці іноземні агенти — тобі не вистачало у твоїй письменницькій

біографії листування з якимось невідомим другом, якого ти, ймовірніше за все, ніколи не побачиш, тому це листування таке

проникливе й пронизливе, принижено випрошувати у нього листа

на кілька рядків, щоб включити його у своє повне зібрання творів, яке ніколи не вивчатимуть у школі, бо це зовсім не великий роман, і не роман про кохання на тлі епохи, і навіть не виробничий роман, про завод з виготовлення зброї для повстанців, у стінах якого стільки

47

незафарбованих пробоїн — важливо лише, з яким знаком, і плюс

на мінус усе одно не дає плюс, великий роман більше не можливий —

утішаєш себе, зараз інші темпи життя, ні до читання, ні до писання