20 000 льє під водою

Капітан Немо, нічого не сказавши, підійшов і притулився до вікна.

Плавець наблизився до вікна і почав розглядати нас крізь скло.

На превелике моє здивування, капітан Немо зробив йому якийсь знак. Плавець відповів йому рукою, відразу піднявся на поверхню моря і більше вже не з’являвся.

— Не турбуйтеся за нього, — звернувся до мене капітан. — Це Микола з мису Матапану, прозваний Рибою. Його всі добре знають на Кікладських островах. Сміливий плавець! Вода стала його стихією, він живе в ній більше, ніж на землі, весь час перепливаючи з одного острова на інший, досягаючи навіть Кріту.

— Ви його знаєте, капітане?

— А чому ж ні, пане Аронакс?

Сказавши це, капітан Немо направився до шафи, розташованої ліворуч од вікна. Поряд з нею стояла обкована залізними обручами скриня, на кришці якої була прикріплена мідна дощечка з девізом «Наутілуса» — «Рухомий у рухомому».

Не звертаючи більше на мене уваги, капітан відкрив шафу, своєрідний сейф, в якому знаходилася велика кількість злитків.

То були злитки золота. Звідки на кораблі взявся цей дорогоцінний метал у такій великій кількості? Де капітан Немо міг діставати золото і що він хотів з ним тепер зробити?

Я не говорив жодного слова, а тільки дивився. Капітан Немо брав один за одним ці злитки і укладав їх у скриню до тих пір, поки вона не наповнилася вщерть. За моїм підрахунком, вона вміщала близько тисячі кілограмів золота, тобто на суму до п’яти мільйонів франків.

Капітан старанно закрив кришку і написав на ній адресу, очевидно новогрецькою мовою.

Зробивши це, він натиснув кнопку дзвінка, який з допомогою дроту з’єднував салон з приміщенням команди. З’явилося чотири матроси і з великим зусиллям витягли скриню за двері. Потім я почув, як з допомогою блока вона була піднята на центральний трап.

Цієї миті капітан звернувся до мене:

— Ви щось сказали, пане професоре? — Я нічого не говорив, капітане!

— В такому разі, дозвольте мені побажати вам спокійної ночі.

З цими словами капітан вийшов з салону.

Зрозуміло, я повернувся до своєї каюти надзвичайно заінтригований. Даремно намагався заснути. Мене мучило, що я не міг відшукати логічного зв’язку між появою цього плавця і скринею, наповненою золотом. Незабаром я відчув невелику бокову й кільову качку і зрозумів, що «Наутілус покинув глибинні води і піднявся на поверхню моря.

Згодом я почув тупотіння на палубі і здогадався, що це виймають з гнізда шлюпку і спускають її на воду. Вони стукнулася бортом об «Наутілус», і після цього шум припинився.

Через дві години шум повторився. Шлюпку витягли з води і вмістили в її гнізді. Після цього «Наутілус» знову поринув глибоко під воду.

Значить, мільйони були доставлені за їх призначенням, Але в який пункт материка? Хто був у ділових зв’язках з капітаном Немо?

На другий день я розповів про нічні події Конселеві і канадцеві. Мої товариші були здивовані не менше, ніж я сам.

— А де ж він міг узяти ці мільйони? — запитав Нед Ленд.

На це поки що відповісти було неможливо.

Після сніданку я пішов у салон і приступив до роботи: майже до п’ятої години вечора, не відриваючись, редагував свої нотатки. Раптом мені стало жарко. Спочатку я подумав, що в мене самого підвищилась температура, і мусив зняти куртку з морського шовку. Поява спеки була для мене незрозумілою: ми перебували далеко від тропічних широт, і, крім того, «Наутілус», заглиблений у воду, ніяк не міг відчувати температурних змін зовнішнього повітря. Я подивився на манометр. Він показував глибину в шістдесят футів, куди ніяка спека проникнути не могла.

Я продовжував свою роботу, але спека все посилювалась, стаючи нестерпною.

— Може, на борту «Наутілуса» пожежа? — подумав я і хотів уже вийти з салону, коли в ньому з’явився капітан Немо. Він наблизився до термометра, глянув на нього і, обернувшись до мене, сказав:

— Сорок два градуси!

— Я почуваю це по собі, капітане, і якщо температура підніметься хоч трохи вище, нам буде зовсім погано.

— О, пане професоре, температура підвищиться тільки в тому разі, коли ми самі цього захочемо.

— Ви можете, значить, регулювати її за вашим бажанням?

— Ні, але я можу віддалитись од джерела, що її викликає.

— Значить, це джерело знаходиться поза межами «Наутілуса»?

— Безумовно! Ми пливемо в шарі киплячої води.

— Невже це можливо? — вигукнув я.

— Подивіться самі.

Віконниці відчинились, і я побачив навколо «Наутілуса» зовсім білу воду. Сірчана пара перемішувалася з водою, що кипіла, наче у котлі. Я приклав руку до віконного скла, але відразу відсмикнув її: воно було дуже гарячим.

— Де ми знаходимося?

— Біля острова Санторіна, пане професоре, — відповів капітан, — і саме в протоці, що відділяє острів Неа-Каменні від острова Палеа-Каменні. Я хотів вам показати цікаву картину виверження підводного вулкана.

— А я думав, що створення нових островів уже закінчилося, — зауважив я.