20 000 льє під водою

Тепер я назву, по пам’яті, тих середземноморських риб, яких ми з Конселем бачили мимохідь. Це були біляві ф’єрасфери, що проносилися, наче струмки пари; триметрові змієподібні мурени, забарвлені в зелений, синій і жовтий кольори; метрові мерлани з родини тріскових, в яких особливо цінується печінка; морські голки, що вигиналися, немов водорості; трігли особливого виду, яких поети називають рибами-лірами, а моряки — свистунами; на їхніх рилах знаходяться дві трикутні зубчасті пластинки, які, за переказами, служили музичним інструментом старому Гомеру; серед цього виду були помітні трігли-ластівки, які повністю відповідали цій назві — так швидко вони плавали; сірі, коричневі, блакитні, жовті, зелені бішенки з темними цятками, чутливі до музикального дзвону; поряд з ними з’являлися величезні палтуси, морські фазани з жовтими плавцями, всіяними коричневими цятками, — верхня частина цих риб забарвлена у коричневий і жовтий кольори; червоні з жовтими розводами барабольки, справжні райські птахи океанів, за які стародавні римляни платили до десяти тисяч сестерцій за кожного; їх приносили на бенкети, і гості з жорстокою цікавістю стежили, як червоний колір життя поступово змінювався білуватим забарвленням смерті.

Якщо я не міг як слід роздивитися спинорогів, голкобрюхів, морських коників, колючоперих риб-бекасів, невеликих риб-собачок, губанів, корюшок, летючих рибок або довгоперів, анчоусів, червоних пагрів, риб-місяців, багатьох видів камбали, що водяться в Атлантичному океані і Середземному морі, то тільки тому, що швидкість, з якою мчав «Наутілус» через багаті на фауну води, була справді величезною.

Щодо морських ссавців, то мені здалося, що я побачив, коли ми минали вхід в Адріатичне море, двох чи трьох кашалотів, кілька дельфінів з ряду звичайних для Середземного моря круглоголових, в яких голови вкриті невеликими блідими смугами, з дюжину тюленів з білим черевом і чорною шкірою на спині та на боках, — ці тюлені відомі під назвою ченців, бо вони справді схожі па ченців-домініканців, тільки довжина їх досягала трьох метрів.

Консель у свою чергу сповістив мене, що бачив черепаху завширшки шість футів, щит якої має три подвжніх опуклих гребені. Я дуже жалкував, що не побачив цього плазуна, бо, виходячи з опису Конселя, це була надзвичайно рідкісна різновидність черепах. Я помітив теж кількох черепах, але це були звичайні зелені черепахи з овальним щитом.

Серед зоофітів мене на кілька секунд захопила чудова жовтогаряча галеолярія, що приліпилася до вікна салону. Це було тонке, розгалужене на безліч паростків волокнисте тіло, яке закінчувалося таким ажурним мереживом, якому позаздрила б навіть суперниця Арахни[71]. На жаль, я не міг упіймати цей прекрасний екземпляр зоофіта і, мабуть, не побачив би в Середземному морі більше ні одного з них, коли б раптом «Наутілус» не зменшив своєї швидкості.

Це було ввечері 16 лютого. Трапилося це так. Ми проходили між Сицилією і Тунісом. У найвужчому місці моря його дно різко піднімається. Там височать справжні вершини підводного гірського пасма, розташованого в сімнадцяти метрах нижче поверхні, в той час як з усіх боків глибина досягала ста сімдесяти метрів. Отже, «Наутілус» повинен був просуватися обережно, щоб не наткнутися на цей підводний бар’єр.

На карті Середземного моря я показав Конселеві розташування цього підводного масиву.

— Але, з дозволу пана, це справжній перешийок, що з’єднує Європу з Африкою, — мовив Консель.

— Так, мій друже, і він повністю перегородив Туніську протоку. Досліди Сміта показали, що колись ці континенти були з’єднані між мисом Боно і мисом Фуріна.

— Охоче вірю! — сказав Консель.

— Додам ще, — промовив я, — що подібний бар’єр існує між Гібралтаром і Сеутою. В далекі геологічні епохи він повністю закривав Середземне море.

— Ех! — вигукнув Консель. — А що коли одного прекрасного дня вулканічний поштовх знову підніме ці два бар’єри з води?

— Це неможливо, Конселю!

— Але, з дозволу пана, я хочу закінчити свою думку. Коли б така подія все-таки сталася, це було б дуже прикро для бідолахи Лессепса — адже він витратив стільки енергії, щоб прорити Суецький канал!

— Безумовно, Конселю, проте я повторюю, що цього не трапиться! Сила підземного вогню з кожною хвилиною зменшується. Вулкани, такі численні в перші дні існування землі, потроху згасають. Внутрішній жар дедалі слабшає, температура верхніх шарів земної кулі зменшується дуже помітно. І це — нещастя для планети, бо її внутрішній жар — джерело життя.

— Але ж сонце…

— Сонця зовсім недостатньо, Конселю. Може воно повернути життя трупу?

— Наскільки мені відомо, ні!

— Так от, друже мій, земля колись перетвориться в холодний труп. Вона стане нежилою, такою ж нежилою, як І місяць, що вже давно втратив своє життєве тепло.

— А через скільки століть скоїться це нещастя? — стурбовано запитав мене Консель.

— Через кілька сотень тисяч років, мій хлопче!

— В такому разі, ми встигнемо ще закінчити нашу підводну подорож, якщо на перешкоді не стане Нед Ленд.